Настав ранок. Сонечко сяяло як ніколи раніше. На вулицю вийшов якийсь чоловік. Він пішов до крамниці. Зайшовши туди, він подивився на усі полиці і взявши хліб поставив гроші продавчині на стіл. Йшовши додому він бачив багато людей, знайомих людей, але не міг згадати звідки він їх знає. Зайшовши до під'їзду він зрозумів що загубив ключі. Вибігши надвір чоловік почав шукати їх, але самому знайти їх було важко. Він довго ходив, шукаючи ключі. Почався холодний дощ. Чоловік намок. Він сів на лавочку біля дерев і просто заснув.
Висновок: без звертання і спілкування люди не можуть існувати!
Настав ранок. Сонечко сяяло як ніколи раніше. На вулицю вийшов якийсь чоловік. Він пішов до крамниці. Зайшовши туди, він подивився на усі полиці і взявши хліб поставив гроші продавчині на стіл. Йшовши додому він бачив багато людей, знайомих людей, але не міг згадати звідки він їх знає. Зайшовши до під'їзду він зрозумів що загубив ключі. Вибігши надвір чоловік почав шукати їх, але самому знайти їх було важко. Він довго ходив, шукаючи ключі. Почався холодний дощ. Чоловік намок. Він сів на лавочку біля дерев і просто заснув.
Висновок: без звертання і спілкування люди не можуть існувати!
-Привіт, Олю. Приємно тебе знову бачити.
-Взаємно.
- Недочикаюся того дня коли ми поїдемо в Карпати.
- Пам'ятаєш як того року ми з класом їздили в Віницю.
- Це напевно були мої найкращі дні. Хотілося б знову туда поїхати. Доречі в мене ще осталися фотографії.
-Це справді була приємна подорож, адже я по душі- туристка
- Доречі зовсім недалеко від Вінниці є Вінницькі хутори, там мій тато народився.
- Невже!
- Так, але це зайві речі, адже потрібно збиратися в мандри.
- Я з тобою згідна, бувай!
-До-зустрічі!