- Привіт, Петрику! Як твої справи?
- Привіт, Дмитрику! Тепер добре, але я довго хворів, майже місяць провів у лікарні, а потім вдома, лікувався. Пробач мені, що я не привітав тебе з днем народження, але у лікарні небуло телефону.
- Як шкода мені це чути, друже! Це ти мене вибач, що я навіть не прийшов до тебе, не провідав… Але я насправді не знав, що ти був у лікарні.
- Нічого страшного, Дмитро! Я не ображаюся.
- Петрику, а ти можеш віддати мою книжку, я хотів би її почитати?
- Даруй, але вона мені ще потрібна, я саме її дочитую. Чи можна її віддати через два-три дні?
- Так, звичайно, я почекаю! Бувай, друже!
тобі! Бувай!
- Це знову ти? Йди звідси! Я не хочу тебе бачити!
- Олено, я хотіла вибачитися перед тобою. Те, що я зробила, було необдумано і несправедливо по відношенню до тебе. Прости мене, я тебе
- Чому ж ти не думала так тоді, коли обзивала мене?
- Я не знаю... Я просто була у поганому настрої, а свою злість відіграла на тобі. Я визнаю свою провину. Не гнівайся на мене, не ображайся! Я не хочу втратити такого доброго товариша як ти! Пробач мене, Олено.
- Ну, якщо ти і справді визнаєш, що ти винна... Добре, я тебе пробачаю. Але більше такого не роби!