Роблокс это удивительная игра нашему мышлению. Роблокс совершенно новая и популярная игра. У этой игры нет особых жанров, но игра там улучшением нашего мышления. Эта игра создана с детализацией и с настоящей физикой. В данной игре есть разные методы мышления, в случае выбора игрока. Если игрок играет в любимый им режим, то смотря на этот режим, и идёт логическое мышление. То есть игра поделена на много частей, например игрок, пока проходит игру он учится считать, вычислять на перед. Там нас учат соблюдать все возможные варианты которые могут случиться. Нас там учат творить, придумывать, то есть мы сами создаём что либо в этой игре, что позволяет улучшать нас нашу фантазию. Нам позволено смотреть на работы других игроков, чтобы мы могли получить опыт, и взять что то полезное для себя
Здавалося, те, що назавжди забуте, загублене в плині років, розпорошене на трудних житейських дорогах, вихопилося з не буття, замиготіло перед очима Сергія Корольова, мов кадри яко гось давнього, напівзабутого, але хвилюючого фільму.
Одеса. Публічна бібліотека — знаменита Воронцовка. Старий хранитель фондів Максим Петрович приніс Сергієві біографію полтавця Олександра Засядька — винахідника ракет, який на сто років обігнав час. І в уяві юнака постають шістнадцять стояків із шістьма ракетами на кожному, розставлених поблизу суворих му рів неприступної Варни.
Петербург. Імператриця, віддаючи данину моді, поїхала подивитися на Засядькові трубки. Її запис у книзі почесних від- вівідувачів: "Тут усе цікаво, як у галантерейній лавці".
А далі — стаття про проект Кибальчича, що його автор дописував у камері смертника. Кибальчич іде на ешафот... Знову й знову перечитує Сергій трактат Кибальчича, де з граничною ясністю та простотою викладено принципи реактивної тяги по льоту на ракеті.
Тоненькі брошури Костянтина Ціолковського, а згодом і зустріч із ним. Сімдесятип’ятирічний учений прикладає до вуха свій рупор і запитує, що нового, а Сергій оповідає про успіхи й не вдачі, про перші ракети й перші висоти. Відгук Ціолковського на книжку Сергія Корольова «Ракетний політ у стратосфері»: «Книжка розумна, змістовна й корисна».
Та чий глузливий сміх іноді чув на життєвій своїй дорозі? Ах, це Грицько Чиж, який підхіхікував, коли падали перші ластівки-моделі, що їх Сергійко запускав у Ніжині з погребні. Давно то було, і де той Грицько нині — хто знає, але сміх часто- > густо зринав. Тільки, на жаль, не з дитячих вуст. Хіхікали дебелі чоловіки, заздрісні й нерозумні. Як той, що писав чорним по білому: «Корольов розтринькує державні гроші на непотрібні ракети й цим завдає шкоди державі».
А космос потрібен. Треба відірватися від чвар, конфліктів, хвороб і глянути на Землю з далечини, з чорної холодної глибини. Звідти, звідки наша Земля здається красунею і єдиною матір’ю людства. Космос потрібен, щоб кожен міг переконатись: ні, немає перепон людській творчості й людському поступу.
А з глибини років усміхається йому ще одна гарна людина. Її вже немає, на превеликий жаль. Коли почалася війна, ця людина пішла в ополчення, на захист Москви. Геній космонавтики став фронтовим телефоністом — такий був час. Вибухом снаряда порвало дріт, і він побіг налагодити зв’язок. Не добіг. А тепер він належить вічності...
Юрій Кондратюк... Людина, що на півстоліття обігнала час. Людина, яка вирахувала космічні траси людства задовго до пер ших стартів ракет. Його титанічна праця завжди дивуватиме світ: підрахунки, які здійснив Кондратюк, нині можливі тільки за до обчислювальних машин.
Минуть роки, й американські вчені не приховуватимуть того, що першу у світі посадку космічного корабля на Місяць вони здійснили за схемою й принципами геніального українського винахідника — нашого славного земляка Юрія Васильовича Кондратюка.
12 квітня 1961 року. Уже сьогодні настане та хвилина, про яку мріяли його геніальні попередники, заради якої живуть і він, і його крилаті побратими. Сьогодні вперше людина полетить у далекі незвідані простори Всесвіту.