Одного разу у світі частин мов іменник шукав собі друга, який завжди його зможе замінити. Звертається він до дієслова:
- Привіт, я шукаю друга, який зможе мене замінити. Хотів би ти їм стати?
- Я б міг тебе змусити виконувати якусь дію, але замінити навряд.
- Шкода. Бувай, гарного дня!
- І тобі!
Іде собі далі іменник, і чує, як хтось щось говорить:
- Яка красива, гарна, пречудова, незвичайна, дивовижна, захоплююча квітка. Вона прикрашає цей сонячний, яскравий, світлий, ясний день своею надзвичайною вродою.
Чує іменник і дивується, хто ж це може бути.
- Привіт, я іменник, а ти хто?
- Мені дуже радісно, що така цікава частина мови звернула на мене увагу. Я прикметник.
- Я шукаю друга, який би міг мене замінитию Я чув твою мову, вона така багата. Може саме ти претендуєш на цю роль?
- Я можу тебе описати безліччю чудових слів, але сумніва.сь, що зможу замінити.
Засмутився іменник. Він обійшов багато частин мови: і числівник, і прийменник, і навіть допоміжні частини. Але раптом Іменник почув чиюсь схвильовану мову:
- Він побіжав... А потім я побіжав... А потім вона як упаде, що аж вони похваталися за животи від реготу.
- Я заплутався! Хто побіжав, кто упав?
- Та все тут зрозуміло, що побіжав числівник, а упала частка. Та ну вас усих, ніхто мене не розуміє. Взагалі навіщо я такий з'явився, якщо ні на що не спроможний. Он він описує всіх, він розуміється на числах, а я даремний.
Зацікавився іменник і вирішив підійти.
- Привіт, я іменник, шукаю друга, який міг би мене замінити. А хто ти? Що ти можеш?
- Нічого особливого я не можу, тільки плутаю усих, бо усим вже огидно моє "він", "вона"...
- А що означають ці твої він та вона?
- Я й сам думаю, що ж воно означає... Тільки знаю, що слово "частка" я можу замінити словом "вона", а на усі частини мови разом можна сказати "вони".
- Так назви частин мови це іменники, тобто ти можеш заміняти іменники?
- Вихоить що так. До речі, зовуть мене займеник!
З цого часу іменник і займенник найкращі друзі, у скрутну хвилину заміняють один одного і навіть відповідають на одне писання - "хто?" або "що?".
Объяснение:
^^
Дуже цікаві запитання! Почну з дружини...Повинна бути вірною свому чоловіку, це важливо...Бо такі завди у всіх на віду, і навіщо давати повід для сенсаційних заміток а ЗМІ? Краще нехай пишуть про преданне кохання і вірність. Повинна бути помічницею у всьому і фізично і духовно, розуміти відповідальність роботи супруга, завди підбадьорувати чоловіка і вселяти у нього віру для досягнення високик цілей. Але мати й чесність, вміти тактовно підказати на помилки. Не фарсити у нарядах від дорогих кутюре, це може визвати нездорову цікавість і заздрість. Краще прикрашати себе добрими ділами й ділами милосердя, тим більш,- для цього є і фінанси, і можливість!
Служіння Богу- ице не регулярне відвідувавння храму і строге дотримання постів і обрядів, це значно більше! Це повна віддача себе для Бога, це життя для Нього!!
Треба віддати своє серце повністю Богові (Пр.23:26), Якщо серце повністю належатиме Богові, захочеться робити відповідні діла.
Треба полюбити Його більш за все. (Лук.10:27)
У кожного своє служіння, дивлячись до чого призвав Господь. Кого наділив Господь глибоко мислити й розуміти Писання, і доступно передавати іншим, тих поставив проповідниками, а хто мають гарні голоси- співають для Господа у хорі й так, у кого добра память- розповідають вірші про Бога для Його слави. Деякі мають можливість і їдуть далеко міссіонерами, а дехто може не з меншим успіхом розповідати про Бога своїм друзям. сусідам і колегам на роботі. Діла милосердя- це теж цінне служіння, і воно до вподоби Згадуйте матір Терезу, як вона жертвенно служила Богу, до знедоленим і вбогим.
Бог- великий, неосяжний, і писати про те, як можна послужити Йому,- можна теж дуже - дуже довго й багато! Кожному, хто полюбить Його, треба шукати Його волю , і своє служіння,- навідь якщо воно буде таким же незначним, як і 2 лепти вдови- лише щоб було во славу Божу, щиро і з любовью!
Пісня не була солов’їною, вірші стали не такими звучними, а кожна книга втратила можливість бути зрозумілою та цікавою.
Зібралися всі жителі Мови і вирішили йти на пошуки Займенника. Тільки-но стали вирушати в путь - а ж ось і сам пан Займенник їде на своєму коні, зі своїми слугами. Радо зустріли його всі жителі Мови!
-мої рідні! вибачте мене, - сказав Займенник. -я був впевнений, що про мене ніхто і не згадає!
Так країна Мова знову зазвучала всіма барвами і мелодійністю!