За чарівною хмаринкою сховалася ніч, і на землю спустився рожевий ранок. Ось-ось має зійти сонце. Його промінчики уже спалахують на обрії. Чекають ранку всі: рослини, тварини, люди. Тільки чому ж його ще немає? Може, ще спить солодким сном? А може, посварилось із землею і не хоче більше світити? Що ж тепер? І все-таки схід поступово рожевіє. Нарешті, ніби з-під ковдри, зійшло над горизонтом сонце, величне, красиве.
Хутенько освітило променем води, ліс, навколишні поля, будинки людей. Заіскрилась зеленим килимом земля в його сяйві. Коли промінчик сонця долинув і до мого обличчя, я прокинувся, весело йому посміхнувся, відкрив очі і радо зустрів новий день.
Прислівник у реченні пов'язується з дієсловом, виконуючи роль обставини дії, наприклад: Синіла (де?) навкруги далечінь (Гончар); Дорога все глибше (як?) врізалась в ущелину, зверху (звідки?), зі скель, покапувало. (М. Олійник)
Може також пов'язуватися з прикметником або іншим прислівником, служачи для вираження ознаки якості до ролі обставини міри, ступеня: Ось зовсім (наскільки?) близько з води вихопилась гостра скеля. (Я. Баш) Коли моя білява донька виросте, я буду надто (якою мірою?) старий. (О. Досвітній)
Рідше прислівник входить у зв'язок з іменником, виконуючи роль неузгодженого означення: Карлос вибрав шлях (який?) направо, Гвідо вибрав шлях (який?) наліво. (Леся Українка) Менш типовою для частини прислівників є роль присудка в односкладному реченні: Тихо, пустельно, мов на краю світу. (О. Гончар)