Чи можуть із часом селфі замінити родинні фото?
ТВІР-РОЗДУМ
Традиційне сімейне фото в оздобленій рамці за склом чи пару мегабайтів на цифровому носії? Погодьтесь, перше звучить трохи надійніше, але чи практичніше? На мою думку, всеж-таки селфі мають шанс прийти на заміну сімейним фотографіям. Ні, це не чергова технічна революція, просто з часом на заміну старим, усталеним поняттям приходять нові та більш прогресивні. У цьому немає нічого поганого, бо як казав один древній народ: "Non progred est regredi." У свій час, наші батьки робили фотографії на плівку, а потім проявляли її за спеціальною технологією. Це досить кропіткий процес, який вимагає значних витрат часу та сил. Та з приходом цифрових фотокамер усе змінилось, і тепер достатньо лише зробити пару кліків як відзнятий матеріал опиниться на комп'ютері, а згодом і розлетиться по мережі, де усі родичі та знайомі зможуть поділитися власними враженнями від побаченного, розділити ваші емоції. А селфі, це лише різновид фотографії, який набув стрімкого розвитку з поширенням мобільних пристроїв, оснащених фотокамерами, та завдяки мобільним додатким, таким як Instagram. Мало хто знає, але вперше поняття "селфі" з'явилося на австралійських інтернет-форумах у 2002 році, а перша зроблена фотографія за аналогічною технологією взагалі датується двадцятим століттям. Тому, висувати думку про те що селфі - черговий тренд 21 століття, більше ніж безглуздо. Цікаво, але значна кількість моїх сімейних фотографій за останні пару років, саме селфі, які зберігаються на полиці за скляною рамкою. Так, це частина наших традицій і я не збираюсь відмовлятися від них, хоча і є прихильником новітніх технологій. Я вважаю, що ті, хто задаються питанням, чи зможуть селфі прийти на заміну сімейним фотографіям, здебільшого мають на увазі цифрові фотографії, які зберігаються не в старовинних альбомах, а у секторах вінчестерів. Можна привести безліч "за" і "проти" з обох боків, та я б хотів зосередити увагу на основних перевагах "цифри". По-перше, компактність і місткість. Звичайний фотоальбом, зазвичай, вміщує до двохсот фотографій і при цьому важить десь до двох кілограмів, при тому що є і значно більші альбоми. У той час як ці ж 200 фотографій з легкістю розташовуються на носії вагою у пару грамів, а той взагалі на хмарному сховищі. По-друге, доступність і необмеженість. Завдяки цифровим технологіям ми маємо змогу зробити стільки фотографій, на скільки вистачить пам'яті, а потім звільнити її, відправивши відзнятий матеріал на комп'ютер і фотографувати далі і далі. Окрім того, це надає можливість інформувати про себе в Інтернеті, що особливо з плином останніх років перетворюється на справжній бізнес, який приносить значно більші матеріальні винагороди чим більшість сучасних професій. Прихильникам плівки нічого засмучуватися, адже сьогодні тренд на такі фотографії знову повертається. Правда, незвичайно, що фотографії на плівку це теж тренд? У цьому немає нічого поганого, людство розвивається і прагнення знайти нові шляхи до більш комфортного життя є досить зрозумілим, а більше необхідними.
Усна народна творчість — це найдавніший різновид словесної творчості людини. Виникла вона ще багато століть тому, коли писемності не було і люди не знали, що таке літери. Як же виникали такі твори?
Одна людина складе, скажімо, казку, перекаже її іншим, а ті ще комусь, і так твір передається від людини до людини, з однієї місцевості в іншу. Передаючи з уст вуста казку, пісню, прислів'я, приказку чи загадку, люди могли змінювати її, додавати щось своє. Таким чином, один і той же твір у різних областях міг мати деякі відмінності.
Якщо літературний твір пише якась одна людина, або декілька людей, то народна пісня чи приказка з'являється у результаті спілкування багатьох людей, і вже неможливо встановити, хто її вигадав першим. Багато народу бере участь у її створенні, саме тому твори, що з'явились і довгий час не були записані на папері, мають назву народних творів.
Інша назва усної народної творчості — фольклор. Це слово у перекладі з англійської мови означає «народна мудрість». Двісті-триста років тому з'явились такі люди, які цікавились цією творчістю та почали її записувати на папір. То були письменники, вчені або просто грамотні та освічені люди. Завдяки цим людям, які витрачали свій час та докладали зусилля, ми можемо прочитати такі твори просто в книжці, нам не треба шукати тих, хто знає багато прислів'їв або казок, щоб познайомитись з народною творчістю.
У повсякденному житті кожен з нас використовує фольклор, не помічаючи цього. Спочатку мама співає нам колискові пісеньки потім у дитячому садочку ми вивчаємо загадки. А от у школі ми знайомимося з рештою видів народної творчості. Спочатку вивчаємо казки, приказки та прислів'я, потім коломийки, пісні, думи.
Приказки та прислів'я несуть в собі те, що називають народною мудрістю. Коли я не хочу робити домашнє завдання, то тато каже: «Не побігаєш — не пообідаєш». І я розумію, що він має на увазі не те, що той, хто не бігає, залишається без обіду, а те, що я не отримаю гарну оцінку, якщо не виконаю домашні вправи. Приказки та прислів'я охоплюють різні теми, а саме: різні людські недоліки, сімейно-побутові стосунки, здоров'я, праця, сміливість та відвага, бідність та багатство, щастя і горе та багато інших.
Твори усної народної творчості завжди відрізняються тим, що легко читаються, легко запам'ятовуються, невеличкі за розміром. Це цілком зрозуміло, тому що вони ніде не записувались, а запам'ятати довгий та важкий твір неможливо.
Зараз вважають, що фольклор з'явився набагато раніше, ніж інші твори, і я цілком згоден з цим, тому що існував він уже тоді, коли люди і не уявляли, що існують літери.