Окремо треба писати всі частки рядка: вивчи/бо, вивчила/б, приніс/но будь/з/яким, ні/в/кого, все/ж/таки таки/він, Отож/бо, дарма/що навряд/чи, коли/небудь, аби/з/ким
Сонце котиться на спочинок. Мрійливими стають береги. Принишкли верболози й комиші. Задрімала далечінь. Зрідка крякне десь крижень, закахкає дика качка чи обізветься в лунній тиші деркач. Червонясті заграви освітили небокрай, тихі заплави. Довгоногий чорногуз завмер на зеленому болоті, підсвіченому жовтогарячим призахідним промінням.
Тільки-но згас палаючий захід і синьо-зелена оксамитова ніч, гаптована рясним золотом зірок, за ліском на лівобережному пагорбі запалало червоне вогнище. Горів ліс, горіла земля, горіло небо на обрії. Жовтогарячі, рожеві, фіолетові косиці хмар вилискували в зеніті: сходив місяць.
А незабаром був уже в небі, прояснілий, золотавий. Йому всміхався другий, з води… Літня ніч коротка. Раптом зашелестіли комиші. Змахнула крилами і знялась у повітря проворна чирка. Сплеснула рибина під берегом. Барвисто займався схід. Із свіжими рум’янцями, з росяною прохолодою по-молодецькому бадьоро зводився ранок.
1. Анафора (грец. — виділення) — єдинопочаток; одна із стилістичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур (Вікіпедія). Напр.: Світе тихий, краю милий, Моя Україно, За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш? (Тарас Шевченко, "Розрита могила")
Анафора - словосполучення "За що", яке повторюється на ПОЧАТКУ рядків.
Було колись — в Україні Ревіли гармати; Було колись — запорожці Вміли пановати. (Тарас Шевченко, "Іван Підкова")
Анафора - словосполучення "Було колись", яке повторюється на ПОЧАТКУ рядків. Повніша інформація - в Інтернеті.
2. Епіфора (грец. epiphor; — перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукових сполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі (Вікіпедія). Напр.: «...Вернітеся!» — «Не вернуться! — Заграло, сказало Синє море. — Не вернуться, Навіки пропали!» (Тарас Шевченко, "До Основ'яненка")
Будь з яким, ні в кого, все ж таки.