Нинішній освічений і всезнаючий аматор мандрівок добре знає цей острів. Будучи найбільшим і наймальовничішим на Дніпрі, він перетворився останнім часом на справжню «Мекку» туризму. Кожен, хто подорожує Дніпром-Славутою, конче ступає на цю предковічну землю. І взагалі всі, хто приїздить до запорізького краю, прагнуть неодмінно відвідати легендарну Хортицю. Хортиця — кровна братаниця Дніпра. Скільки несе свої води Дніпро-Славутич, стільки й височить посеред його розлогого плину закучугурений крислатими дубами кам’яний острів, що, немов гігантський старезний вітрильник, тихо пливе у вічність, Хортиця в сльотаву днину — сувора і хмурна, за сонячної погоди — велична і чарівна. Острів — справжнє буйство ландшафту. Утворюючи його, природа довго не роздумувала — нагромадила бескиддя гранітних скель, залила низинні місця водою, кинула деінде віхті зелені — і вийшло диво. Мальовнича краса острова збереглася і до наших днів. Хортиця — свідок подій сивої давнини. На крутих берегах острова зупинялися вої київських князів Олега, Ігоря, Святослава, Володимира. Пізніше тут таборилася Запорозька Січ, майоріли козацькі корогви. Під одним із дубів козаки писали політичний вердикт — лист турецькому султанові. До наших днів дійшли козацькі назви окремих скель та яруг. «Найстійкіша» — Чорна скеля. Навіть за найясніших днів не освітлюється сонцем цей похмурий стрімчак. За переказом, саме на Чорній скелі 972 року загинув у нерівному бою князь Святослав. На Чорному бескиді в’юниться Зміїна печера, що являє собою природне урвище глибиною до чотирьох і шириною до одного метра. Переказують, що тут запорозькі козаки ховали військову казну. Довкруж Хортиці чимало напівзатоплених скель-острів-ців. Одна зі скель називається Запорозька миска. Це справді дивовижне творіння природи — виїмка діаметром півтора і глибиною близько метра, схожа на посудину. З покоління в покоління дніпровські лоцмани передавали легенду про те, що в спекотні дні козаки варили тут галушки завбільшки з кулак. Неподалік від острова, на околиці села Верхня Хортиця росте славетний сімсотрічний дуб. Розповідають, що під дубом стояв зі своїм військом Богдан Хмельницький, коли 1648 року йшов на Жовті води. Нині унікальна пам’ятка природи під охороною закону.
Земля оповита нічним мороком не спала. Уже третю добу над її білими, як
саван, просторами гасав ураганний вітер, засипаючи снігом усе на своєму
шляху. І земля знесилена боротьбою, здається, принишкла здригаючись під
сильними не стихаючими ні на мить ударами вітру. А він нісся над самою
землею піднімав , мов би то смерч, у небо міріади сніжинок і, коли вже внизу
ледь виднілися тьмяно-жовті вогні, зі всією силою кидався донизу, змушуючи
натужно скрипіти старі будинки та високі вуличні ліхтарі. Зі свистом він
проносився по безлюдних вулицях міста і вирвавшись на околицю кидався на
зимовий ліс, який стогнав, як людина, під його могутніми поривами.
Пригинаючи аж до землі невеличкі дерева на узліссі, вітер нарешті
вирвався в поле і не зустрічаючи на своєму шляху перешкод вихором нісся до
горизонту. Гудів він, як струнами, лініями електропередач, холодним вихором,
різким, колючим, грав якусь страхітливу мелодію. І не було здається на землі
сили, яка могла б протистояти цій розбурханій стихії та, яка могла б захистити
від неї хоч кого-небудь
Объяснение:
Розділові знаки не підкреслені, лише вставленні букви.