Ця біблійна фраза говорить про те, що спочатку Бог вимовив слово, а потім уже відповідно до сказаного утворилася земна твердь, вода і т. ін. Виходить, первинне — Слово. Це наводить на роздуми про важливість мови, мовлення, людських слів. Недарма говорять, що словом можна вбити. Але словом можна і відродити. Тільки слова ці будуть різними. Або сказані будуть по-різному. Мова — це живий організм. Він у постійному русі: одні слова народжуються, інші вмирають, треті переходять з однієї мови до іншої, четверті змінюють стильову приналежність. Ця безперервна динаміка і є життям мови. Втручатися в нього декретами, заборонами, постановами, рішеннями безперспективно. Усередині мови, за К. Чуковським, діє саморегуляція. Це таке явище: процесу відновлення мови протистоїть тенденція опору нововведенням. Жива, як життя мова створює бар’єри, що перешкоджають надто швидкому і безладному відновленню мовлення. Коли б не це, мова втратила би свій цілісний характер і в XXI столітті ми не розуміли б поезії основоположника російської літературної мови великого О. Пушкіна. Завдяки цій тенденції мова, як би не змінювалася, і зберігає свої загальнонаціональні закони, залишається усталеною. Один із найбільших шляхів збагачення будь-якої мови — це запозичення. Особливо в наш її час, коли обмін інформацією став швидким і всеохоплюючим засобом міжнародного спілкування. У результаті іншомовні слова активніше, ніж колись, входять до рідної мови, пристосовуються до неї (наприклад, англійські іменники, потрапивши до російської або української мови, починають відмінюватися, як і дієслова; іноземні слова одержують властиві мові суфікси і префікси). Усі спроби замінити існуючі в українській мові іноземні слова українськими приречені, а головне — вони не потрібні. У мові приживеться те слово, яке краще виражає вкладене в нього поняття і яке зручніше у вживанні. Ніколи слово «тротуар» українській мові не витісниться словом «топталище» (саме це слово було запропоноване поборниками чистоти мови ще в XIX столітті), а слово «архіпелаг» словом «багатоострів’я».Звичайно, без потреби заповнювати рідну мову іншомовними словами варто.
1. Під культурою мовлення розуміють - дотримання сталих мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, невимушене, цілеспрямоване, майстерне вживання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування. 2. Асонанс- повторення однакових голоснимх звуків у поезії з метою надання їй мелозвучності. Алітерація - повторення приголосних для посилення смислової та інтонаційної виразності.
Звуковідтворення - повторення звуків з метою створення звукового образу. До засобів милозвучності української мови належать: велика кількістьголосних звуків у мові. Уникнення збігу приголосних, тобто спрощення у їх групах . Наближення речень до поезії завдяки функціонуванню побічного наголосу.
Завдяки цій тенденції мова, як би не змінювалася, і зберігає свої загальнонаціональні закони, залишається усталеною. Один із найбільших шляхів збагачення будь-якої мови — це запозичення. Особливо в наш її час, коли обмін інформацією став швидким і всеохоплюючим засобом міжнародного спілкування. У результаті іншомовні слова активніше, ніж колись, входять до рідної мови, пристосовуються до неї (наприклад, англійські іменники, потрапивши до російської або української мови, починають відмінюватися, як і дієслова; іноземні слова одержують властиві мові суфікси і префікси). Усі спроби замінити існуючі в українській мові іноземні слова українськими приречені, а головне — вони не потрібні. У мові приживеться те слово, яке краще виражає вкладене в нього поняття і яке зручніше у вживанні. Ніколи слово «тротуар» українській мові не витісниться словом «топталище» (саме це слово було запропоноване поборниками чистоти мови ще в XIX столітті), а слово «архіпелаг» словом «багатоострів’я».Звичайно, без потреби заповнювати рідну мову іншомовними словами варто.