Твір «Осінній день» Минає літо, і разом з осінню до нас приходять похмурі дні. Блакитне небо повністю затягується сірими хмарами, так що й сонця не видно. Десь там, над хмарами, воно продовжує світити, та до нас на землю ледве пробивається його неяскраве світло. В осінній день усе навколо наче покрите легким сірим покривалом. Дерева, квіти, будинки - все має приглушений колір, фарби ніби меркнуть. Квіти закривають свої бутони. У таку погоду ніщо не відкидає тінь, тому і здається одноманітним. Сірий асфальт, сірі стіни, сіре небо. Часто в похмуру погоду псується настрій, з'являється легкий смуток. Та з іншого боку, похмурий осінній день сповнений і особливої краси, спокою та гармонії. Сонце не ріже очі, не блищить поверхня води. Все стримане й неяскраве. Якщо немає вітру та дощу, то гуляти в осінній день дуже приємно. Осінні вбрання дерев радують око та прикрашають пейзаж навколо. Не жарко, тому можна довго ходити по осінніх вулицях, не відчуваючи втоми. Головне, зберігати добрий та сонячний настрій в душі.
Цього літа зі мною сталася неймовірна пригода. Ми з батьками поїхали в Карпати. Там були дуже красиві і високі дерева. Свіже повітря, красиві квіти. Мені там дуже побобалося. Одного сонячного ранку я вирішив прогулятися. Це був чудовий літній ранок, сонце яскраво світило і співав соловейко. Раптом, я побачив біля маленького кущикаа блискучий предмет. Коли я підійшов, то почув гуркіт під ногами. А потім раптом впав на землю. Моя права нога була притиснута каналізаційним люком. Я не міг вилізти і поблизу не було людей. Але, раптом я побачив хлопця. У нього було чорне волося, червона футболка та коричневі шорти. Він мені допоміг вилізти, і від того часу ми з ним найращі друзі. И до сьогодні згадуєм цю дивовижну історию
Людина-тварина;
Хліб-сіль
(синонім) Сопілка- дудка