Найкращий подарунок людині — це її життя. Воно дарує радість, натхнення, любов, спілкування, красу і велич природи, щастя. І я вважаю, що від людини залежить, як вона використає для себе ці дари — чи обере вона шлях пізнання світу, чи буде гнатися за багатствами і владою, чи буде творити красу. Тому мені здається, що, власне, сама людина обирає собі шлях: чи пізнавати і поповнювати світ і себе красою, чи втратити назавжди світ прекрасного і чудового.
Для мене весь навколишній світ є прекрасним, яскравим і чудовим. Кожного року ми з родиною їздимо відпочивати в ліс чи на море. Мені здається, що немає нічого прекраснішого за ранкові промені сонця на вершечках дерев, кування зозулі, свіже чисте повітря. За щоденними турботами і справами ми забуваємо про дари й красу нашої природи. А вона щиро наділяє нас своїми багатствами. Я добре пам’ятаю, як мати вперше повела мене до театру на балет «Лебедине озеро». Чудова музика, плавні та майстерні рухи зачарували мене. Виявляється, що людина жестами і рухами може створювати справжнє мистецтво, прекрасний і чарівливий танок, який може передавати певний настрій, почуття та думки.
У мого батька є давній шкільний знайомий. Іноді він заходить до нас, і мені цікаво спілкуватися з ним, слухати його, незважаючи нате, що він набагато старший за мене. Батько часто говорить про нього: «Золота, прекрасна людина». Звичайно, він не із золота. Але він ніколи жодним словом не образив своїх знайомих, завжди підтримував мого батька і допомагав йому в різних життєвих ситуаціях. Лише завдяки своєму розуму, праці, чемності він одержав визнання і повагу.
У нашому житті багато прекрасного. Але від кожного з нас залежить, чи будемо ми помічати його, наповнювати прекрасним наше життя. Я намагаюся побачити гарне і яскраве кожного дня і при цьому дарувати прекрасне оточуючим.
Дідусь тільки посміювався над моєю запальністю. А я раптом зрозумів, чому його час здається йому кращим. Тоді він був молодим і був щасливий, у нього все було спереду, він був сильним і не замислювався про багатьох сумних речах, про які змушений думати тепер. Тоді я вирішив припинити нашу дурну суперечку й запропонував дідусеві партію в шахи. За цією грою дід завжди забуває про вік і молодіє на очах. А мені так приємно подарувати моєму дідусеві хоч кілька хвилин молодості!