самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий?
Дуже близькою частиною мови є дієприкметник
вказуе на ознаку
запаху (п’янкий, запашний),
кольору (білий, зелений),
віку (старенький, давній),
розміру (величезний, середній),
матеріалу (діамантовий, дерев’яний),
якості (твердий, гнучкий),
принадлежності (зятів, сестрин),
простору (далекий, близький),
часу (ранній, вчорашній)
внутрішні властивості (добрий, щедрий),
зовнішні прикмети (смаглявий, чепурний),
ознаки за відношенням до місця (міський, районний).
У реченні прикметник найчастіше виступає як означення, що є його основною синтаксичною роллю
Відповідь:
1. брате - непоширене, риторичне
2. Вовки-сіроманці - непоширене, риторичне
Орли-сизокрильці - непоширене, риторичне
Гості мої милі - поширине, риторичне
3. голубе - непоширене, риторичне
4. братця - непоширене, власне
5. товаришу - непоширене, риторичне
6. дідьку старий - поширене, власне
7. хлопці - непоширене, власне
8. Антоніно Дмитрівно - непоширене, власне
9. друже - непоширене, власне
10. мамо - непоширене, власне
Пояснення:Риторичне звертання не розраховане на безпосередню реакцію тих, кому воно адресоване.
Власне звертання називає конкретну особу чи Осіб, увагу яких привертає мовець до свого висловлювання.
Поширене має другорядні члени речення. А непоширене, навпаки, не має.