Серед численних історико-культурних пам'яток стародавнього міста Переяслава-Хмельницького вирізняється своєю оригінальною архітектурою меморіальний музей видатного українського філософа, гуманіста і поета Григорія Савича Сковороди. Експозицію музею розміщено у колишньому колегіумі, де 1753 р. Григорій Савич читав лекції з поетики. У центрі залу, на фоні старовинних рушників і килима,- скульптура Г. С. Сковороди у вигляді мандрів-ника з палицею. Через усе життя проніс поет любов до музики, до фольклору. Він успадкував її від матері, перейняв від кобзарів і лірників. У музеї представлено музичні інструменти XVІІІ ст. - ліра, кобза, цимбали, бандура, якими досконало володів Григорий Савич. Син малоземельного селянина-козака, він був тісно пов'язаний з народом. Видатний мислитель вірив, що народ неодмінно прокинеться і піднесе меч гніву проти кріпосників. Найсильніше враження на численних екскурсантів справляє клас поетики, келія, бібліотека. Співробітники музею відтворили майже у первісному вигляді обстановку келії, в якій жив Г. С. Сковорода, інтер'єр навчального закладу того часу. Масивні, понад метр у товщину, стіни класу, високі напівовальної форми вікна, зрізані у склепінні. Ніша у стіні, де зберігалися навчальні посібники. Столи й лави, на одній стіні - ікони, на іншій - одяг бурсаків. Кафедра й крісло вчителя, класна дошка. На столах - старовинні книги. Відвідувачів не залишає відчуття, що студеї - учні колегіуму - тільки-но вийшли з класу, де слухали Григорія Савича Сковороду.
В природі все тісно пов'язано між собою. Людина теж частка природи і також пов'язана з землею, ріками, повітрям і всім живим. Діяльність людини впливає на навколишнє середовище. І чим більше розвинута промисловість і взагалі суспільство, тим більше цей вплив. Ми всі чули вислів: «Дерева — то легені землі». Чому? Бо вони виробляють необхідний всьому живому кисень. І тому треба берегти ті «легені», висаджувати нові дерева. В нашому степовому краї дерева до того ж захищають нас від степових вітрів — так званих суховіїв. У 1970 році наше місто Донецьк отримало від ЮНЕСКО звання кращого молодого промислового міста: таким воно було розвиненим і водночас зеленим. Хотілося б, щоб воно і надалі носило це почесне звання. Багато шкоди наносять довкіллю ті, хто винищують дерева, кущі, залишають в лісах сміття, залишають вогнища. Сучасне сміття — поліетиленові пакети, пляшки, які дуже довго розкладаються і отруюють довкілля. Консервні бляшанки можуть поранити лісову звірину. Отже, берегти природу треба всім нам, не забувати, що ми — її невід'ємна частина. І коли наносимо шкоду довкіллю, наносимо шкоду собі.Я вважаю, що берегти природу — обов'язок кожного і мій теж. Разом з однокласниками ми висадили біля школи нові дерева замість старих, які вирубали. Коли я буваю в лісі, ніколи не залишаю там сміття сам і іншим раджу прибирати. Я хочу, щоб моя держава і вся наша планета мала зелені ліси, чисті ріки, свіже повітря.
Експозицію музею розміщено у колишньому колегіумі, де 1753 р. Григорій Савич читав лекції з поетики. У центрі залу, на фоні старовинних рушників і килима,- скульптура Г. С. Сковороди у вигляді мандрів-ника з палицею.
Через усе життя проніс поет любов до музики, до фольклору. Він успадкував її від матері, перейняв від кобзарів і лірників.
У музеї представлено музичні інструменти XVІІІ ст. - ліра, кобза, цимбали, бандура, якими досконало володів Григорий Савич.
Син малоземельного селянина-козака, він був тісно пов'язаний з народом. Видатний мислитель вірив, що народ неодмінно прокинеться і піднесе меч гніву проти кріпосників.
Найсильніше враження на численних екскурсантів справляє клас поетики, келія, бібліотека. Співробітники музею відтворили майже у первісному вигляді обстановку келії, в якій жив Г. С. Сковорода, інтер'єр навчального закладу того часу. Масивні, понад метр у товщину, стіни класу, високі напівовальної форми вікна, зрізані у склепінні. Ніша у стіні, де зберігалися навчальні посібники. Столи й лави, на одній стіні - ікони, на іншій - одяг бурсаків. Кафедра й крісло вчителя, класна дошка. На столах - старовинні книги.
Відвідувачів не залишає відчуття, що студеї - учні колегіуму - тільки-но вийшли з класу, де слухали Григорія Савича Сковороду.