Мало хто про це знає, але в мене є море. Безкрайнє й дуже глибоке. Моє море прозоре, іноді воно буває солоне, але зазвичай воно солодке. Саме так. Хоча солодких морів у природі не буває. Існують моря кольорові - чорне, жовте, червоне, біле. Чи моря мертві. А моє море - живе. І солодке. Коли я лягаю спати, воно тихенько шумить на вушко, огортає морським шумом, заколисує до сну. Іноді моє море штормить, вирує й б’є хвилями. Хлине потоками сліз. Отоді воно дуже солоне. І тоді мені солоно. Але так буває дуже рідко. Узагалі, воно мирне й спокійне. І дуже тепле. Море. В мені.
- Привіт, Марусю! Ви зустріли вчора твою старшу сестру?
- Привіт, Галю. Так, зустріли. Хоч їй і добре живеться з чоловіком в іншому місті, вона всеодно сумує за матусею.
- Мені здається, це у всіх так. Адже мама - найрідніша людина в світі.
- І де б ти не був, рідна домівка там, де живе твоя мама.
- Так. Важко і матусі без своєї дитини. Але вона ніколи в цьому не признається. І куда б дитина не йшла, мати завжди чекатиме на неї.
- Не дарма є вислів: . «Усе дороги й дороги, а до матері – стежка…».
- Згодна. Любов до матері відома кожній людині. Іноді без неї стає так тоскно...
- Щаслива була тебе побачити. Дякую за приємну розмову та можливість подумати над важливими темами людського життя. Вибач, я маю бігти.
- І тобі дякую. Успіхів!