1. Спишіть речення, розкриваючи дужки.
1. Тоді ми майже (ніщо, про) не встигли поговорити, бо лютий вітер, шугаючи в скелях, розносив слова. 2. Наш знайомий стоїть край палуби і, (ніхто, на) не звертаючи уваги, зосереджено годує чайок. 3. Дівчина, здається, (ніхто, до) не мала інтересу. (Ніякі, в) розмови вона не втручалася (Із тв. О. Гончара). 4. На чужині не ті люди, важко з ними жити, (ніхто, з) буде поплакати, ні поговорити (Т. Шевченко). 5. (Ні)хто не пам'ятав, щоб Олександр Петрович за (будь)яких обставин змінив свою поважну ходу (О. Гончар).
2. Запишіть подані сполучення слів утри стовпчики: а) ті, що пишуться через дефіс; б) ті, що пишуться разом; в) ті, що пишуться окремо. Якщо ви правильно виконали завдання, із других букв записаних останніх слів словосполучень складеться початок прислів'я:
«..., той їсть, кого захоче».
(Хтозна)які дуби, який(сь) острів, ні(до)чого не звикати, (аби)що верзти, (що)небудь сказати, де(з)ким поділився, аби (до) кого звертатися, ні(хто) не зрадів, будь (яка) до , (хто)небудь згадає, будь(у)кого очікувати, де(які) сцени, не(аби)які речі, хтозна(в)чому вештатися, казна(що) подумати.
3.Від поданих питальних займенників утворіть і запишіть неозначені та заперечні. Складіть і запишіть речення, у якому підмет був би виражений неозначеним або заперечним займенником.
Який, чому, скількох, чиє, хто, ким, чийого.
Чи є на світі найбільш чарівна та дивовижна пора року, ніж зима? Вкриває вона білою ковдрою землю, яка терпляче чекала такої м’якої шуби. А як чарівно виглядають дерева у своїх пухнастих хустинах, що їх ласкаво подарувала їм чепурниця-зима. Цілу осінь довелося чекати деревам, у тому числі і моїй берізці, в той час, коли дмухав злий вітер, зриваючи з них, змерзлих, зляканих, останнє листя, в той час, коли йшов холодний дощ, а може, й справжня злива. Я дивлюсь на березу, що росте під моїм вікном, і дивуюсь, як вона, така струнка та тендітна, може протистояти і морозу, і тяжкому снігу, що впав на її простягнуті до сонця «руки». А здалеку я ніби бачу не дерево, а казкову дівчину, яка наділа сріблясту шубу, зав’язала білу пухнасту хустину, що на сонці здається просто чарівною – стільки грає на ній барв.
Здається, якщо доторкнешся до берези, щезне казка, переробиться на гірке розчарування. Я дивлюся на березу і бачу, що де-не-де на її тендітних гілочках висять насуплені бурульки, на яких грає сонячний зайчик. Ці бурульки – як журливі сльози моєї красуні.