У наш нелегкий час, коли шкала цінностей повністю перевернута, коли матеріальні блага важать більше від духовних надбань, починає здаватися, що вже щезли благородство та честь, доброта та милосердя. Але це не так! Є цінності, які не зникнуть ніколи, на них не вплинуть історичні кризи. Ці цінності народжені, щоб жити вічно. Є така тонка і ніжна, сильна і мужня, недоторкана і незламна річ — гідність людської особистості. У житті людина зустрічається з чесністю та підлістю, щастям та горем; у житті бувають миті не тільки радості, а й страждання, душу перевертають всепоглинаюча любов і почуття ненависті; бувають такі ситуації, коли потрібно відмовлятися від чогось і йти на жертву задля блага рідної, близької людини, потрібно піднестися силою своїх думок, переконань над почуттями та емоційними поривами. Усе це вимагає гідності. Треба з гідністю жити, працювати, з гідністю користуватися матеріальними і духовними благами, на які ти маєш право, з гідністю переживати радість і горе, з гідністю хворіти і прожити свою останню годину, бо коли настане час відповідати за всі свої думки, слова та вчинки перед самим строгим суддею, якого не можна підкупити або вмовити, — перед своєю Совістю, не в кожного вистачить мужності зазирнути в її очі — на це здатна тільки людина, як зберегла свою гідність.
Благородство людської особистості виявляється в тому, наскільки мудро і тонко людина може визначити, що гідне і що негідне. Гідне повинно стати самою суттю духовної культури, негідне ж — викликати зневагу.
Його охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне у невідоме?» І він зупинився серед шляху, подивився навкруги. Хоча дорога стелилася рівна й широка, він не міг іти далі: неспокій і невдоволення собою переповнили його. А обіч дороги громадилися вершини, які здавалися стрімкими й неприступними. Їх оточували непрохідні хащі, яруги, стрімчаки й бескиди… І все ж він зійшов з дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні. «Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші. «Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, не могли піти за першопрохідцем. А були й такі, що заздрили й зневажали сміливця. Але він здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! А йому йшов тридцять другий. За спиною в ньогоі вчителювання, участь у боях, робота в газеті художником, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим. А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Він почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає назавжди мольберт, фарби, картини, поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його в Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три слова: — Хочу стати режисером!
Його охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне у невідоме?» І він зупинився серед шляху, подивився навкруги. Хоча дорога стелилася рівна й широка, він не міг іти далі: неспокій і невдоволення собою переповнили його. А обіч дороги громадилися вершини, які здавалися стрімкими й неприступними. Їх оточували непрохідні хащі, яруги, стрімчаки й бескиди… І все ж він зійшов з дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні. «Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші. «Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, не могли піти за першопрохідцем. А були й такі, що заздрили й зневажали сміливця. Але він здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! А йому йшов тридцять другий. За спиною в ньогоі вчителювання, участь у боях, робота в газеті художником, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим. А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Він почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає назавжди мольберт, фарби, картини, поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його в Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три слова: — Хочу стати режисером!
Є така тонка і ніжна, сильна і мужня, недоторкана і незламна річ — гідність людської особистості. У житті людина зустрічається з чесністю та підлістю, щастям та горем; у житті бувають миті не тільки радості, а й страждання, душу перевертають всепоглинаюча любов і почуття ненависті; бувають такі ситуації, коли потрібно відмовлятися від чогось і йти на жертву задля блага рідної, близької людини, потрібно піднестися силою своїх думок, переконань над почуттями та емоційними поривами.
Усе це вимагає гідності. Треба з гідністю жити, працювати, з гідністю користуватися матеріальними і духовними благами, на які ти маєш право, з гідністю переживати радість і горе, з гідністю хворіти і прожити свою останню годину, бо коли настане час відповідати за всі свої думки, слова та вчинки перед самим строгим суддею, якого не можна підкупити або вмовити, — перед своєю Совістю, не в кожного вистачить мужності зазирнути в її очі — на це здатна тільки людина, як зберегла свою гідність.
Благородство людської особистості виявляється в тому, наскільки мудро і тонко людина може визначити, що гідне і що негідне. Гідне повинно стати самою суттю духовної культури, негідне ж — викликати зневагу.