Объяснение:
Останній дзвоник вже став традиційним святом у школярів. Він сповіщає про закінчення навчального року. Останній дзвінок – веселе і водночас сумне свято. Одним він віщує канікули, а для випускників – путівку в доросле життя, з безліччю сюрпризів, подоланням різних життєвих шляхів.
Час пролітає непомітно, не встиг продзвеніти перший дзвоник, як ти вже опинився на останньому. Останній дзвінок підводить підсумкову межу після закінчення навчання і стає початком випускних іспитів, проходження шкільної практики. Для наймолодших учнів – передвісником літніх канікул. Але в будь-якому випадку, початком чогось нового.
Чому і від кого треба охороняти природу?
Все дитинство нас вчать, що природні ресурси - це народне багатство, що природу треба охороняти завжди й усюди. Це все правильно, але чи завжди ми замислюємося над своїми вчинками, чи кожен може впевнено сказати, що він не шкодить природі рідного краю? І взагалі, чи всі розуміють, що таке природа, чим вона є для нас? Маля скаже: "Природа - це все, що нас оточує". А мені здається так: природа - це цілісна система Всесвіту, а людина в ній - одна з ланок, причому найактивніша. Люди давно вже втручаються в природні процеси: змінюють рельєф поверхні землі, створюють нові русла річок та штучні озера, розводять одні види рослин і тварин та знищують інші, добувають корисні копалини, поки вони ще є.Але треба охороняти природу!
Смотрю на птиц я и молчу,
Боюсь обмолвиться, хоть словом!
Летят, летят они назад -
Летят домой к родным гнездовьям.
И гордый аист на трубе,
Стрекочет что-то о далеком,
О затерявшейся земле
На карте мира, где я небыл...
А рядом ворон на столбе
Бросает наземь свой орешек,
Чтобы разбивши скарлупу -
Достать превкуснейшую "кашку".
Кружиться в небе ястребок
Ищя мышей и змей сонливых,
И даже смелый голубок
Боится лап его орлиных!
Идет весна, цветут сады
И вьются гнезда по округе...
А я молчу, молчу, молчу -
Ведь вновь потом закружит вьюга!
Мені подобається літо. Погода тепла, тому можна чудово відпочити.
Одного такого дня наша сім'я відправились на озеро. Я одразу пішла купитись. Певна річ, тоді ще не вміла плавати. Я дивилась на вправне плавання тата. Мені захотілось зробити те саме. Помаленьку пішла далі. І тут відчула, що мої ноги не торкаються дна. Озирнулась, побачила берег і швидко замахала руками та ногами. На мій подив - попливла. Я не повірила сама собі. Тато дуже хвилювався за мене і зрадів, що його донька не розгубилася. На березі з гордістю поділилась своїм відкриттям. Після тривалих тренувань навчилась добре плавати. Хоч вже збігло чимало часу, я досі з радістю згадую цей день.