1) Я все б зробив за сюю плату,
Та вітри всі порозпускав:
Борей недуж лежить з похмілля,
А Нот поїхав на весілля,
Зефір же, давній негодяй,
З дівчатами заженихався,
А Евр в поденщики нанявся, —
Я к хочеш, так і помишляй!
2) Венера низько поклонилась
І з панотцем своїм простилась,
А він її поціловав.
3) Плив-плив, плив-плив, що аж обридло,
І море так йому огидло,
Що бісом на його дививсь.
4) Бандура горлиці бриньчала,
Сопілка зуба затинала,
А дудка грала по балках;
Санжарівки на скрипці грали,
Кругом дівчата танцьовали
В дробушках, в чоботах, в свитках.
5) В обох підківки забряжчали,
Жижки од танців задрижали,
Вистрибовавши гоцака.
6) Троянці добре там курили,
Дали приманку всім жінкам,
По вечорницям всі ходили,
Просвітку не було дівкам.
7) Дидона ж мала раз роботу,
Я к з ним побігла на охоту,
Та грім загнав їх в темний льох...
8) Еней же думав, що вже спала,
І тілько що хотів дать драла,
Аж ось Дидона за чуб хвать.
9) Нема на світі мні покою,
Не ллються сльози із очей,
Для мене білий світ єсть тьмою,
Там ясно тілько, де Еней.
10) Вкруг неї полом'я палало,
Покійниці не видно стало,
Пішов од неї дим і чад!
Объяснение:
Ми часто так говоримо про велику радість, але не всі знають, звідкіля взявся цей вислів і що саме він означав колись. А вислів цей дуже давній. Ще Аристотель, великий грецький учений і філософ IV ст. до н. є., вжив його в творі «Про небо». Пояснюючи, як влаштовано небесне склепіння (у давнину гадали, що небо — це тверда шкаралупа, яка накриває землю), Аристотель висловив нову для того часу думку: небо — це сім непорушних кришталевих півкуль, ніби вкладених одна в одну. До кожної небесної «сфери» прикріплені зірки й планети. Сьоме небо — найвище. Отже, уявляти себе на сьомому небі — те саме, що бути на вершині щастя.