Ми з сім'єю вирішили піти на відпочинок, але не знали яке місце вибрати і що взяти. Ми рішили перебрати усі речі і вибрати лише ті які підійдуть. Але нажаль вибір був складний. Згодом ми вірішили , що поїдимо в парк. І коли ми вже зібрались неожидано пішов дощь. І ми вже думали, що відпочинок не вдасться. Дощь закінчився - виглянуло сонечко. Ми гуляли по парку, їли морозиво, каталися на антракционах. Було дуже весело. Ми навіть не замічали як летів час. Але нажаль вже час повертатися додому. Ми чекали автобус. І коли ми вже сіли в автобус, то цілу дорогу розмовляли, як було весело. Ми вирішили, що в наступні вихідні ми знову туди поїдемо. І побачимо ще більше цікавого.
Минулого літа я з батьками відпочивав на морі. Ми часто приходили на пляж поблизу невеличкої пристані. Хлопчикам дуже подобалося стрибати там у воду. Якось я помітив, що десь по обіді біля пристані з'являється величезний чорний собака. У нього довга шерсть, блискучі карі очі. За такої літньої спеки він відразу кидається в море й пливе ближче до того місця, де збираються стрибуни. Там він очікує хлопчиків чи дівчаток, які будуть стрибати у воду. Спершу було незрозуміло, чому він пливе саме туди. Та підійшовши ближче, я усе второпав. Собака чекає, поки хтось стрибне, випірне, а він уже поруч, і дітлахи із задоволенням хапаються за його спину, загривок або просто за шерсть, навіть за хвоста. І Дар (так кличуть собаку) із усіх сил прямує до берега. Усім дуже весело. Одного разу прийшов Ігор Іванович — хазяїн собаки, і я запитав про дивну поведінку Дара. Ігор Іванович розповів, що це сталося кілька років тому. Маленька дівчинка стояла на пристані, оступилася і впала у воду. Дорослі кинулися допомагати їй, але Дар випередив усіх. Дівчинка вхопилася рученятами за шерсть собаки, а він із усіх сил чимдуж поплив до берега. І з тих пір він нібито рятує всіх дітей, які бавляться на пристані. Мені теж було приємно пливти до берега, тримаючись за чорну спину Дара.
