У минулому році на день народження мені подарували кошеня. Я назвала його Маркізом. Тепер він підріс і перетворився на красивого кота.
Маркіз- персидський кіт. Він дуже красивий, пухнастий, ніби одягнений в шубу. Як і всі коти, Маркіз розумний, хитрий і дуже любить своїх господарів, тобто всю нашу родину: і маму, і бабусю, і мене, і тата. У Маркіза свій характер. Він любить зустрічати мене зі школи, радіє , лащиться, треться об мої ноги, муркоче. На вулицю Маркіза ми не відпускаємо після того, як його ледь не загриз величезний ротвейлер. Але кіт наш не надто переймається, він дуже ледачий Маркіза любить не тільки вся наша сім'я, але і наші сусіди, і друзі. Він подобається всім гостям за свою ласку і красу.
Моя земля, мій край, моя кохана сторона, так мовить кожна людина патріот про
свою Вітчизну материзну.
Певно так само виспіває прудкокрилий птах коли повертається навесні до
рідного гнізда. Це Божий закон любові до прароду до місця де ти пустив коріння
в рідну землю , годувальницю. Горе тій людині яка відцуралася від свого, і
потрапивши на чужину забула рідне слово, голублячий погляд
матері, дбайливі натруджені руки батька хлібороба.
Оглядаючи з висоти пташиного польоту рідну землю мимоволі замислюєшся ,
звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і
якою мовою спілкувалися наші предки?
Рідна земля це те найкраще, й наймиліше що тільки має окрема людина чи
окремий народ. Щастя народу, його добре життя й розвиток тільки на рідній землі.
Хоч сьогодні є «нашого цвіту та й по всьому світу» хочеться вірити, що кожен має
при собі євшан зілля яке на «певний шлях направить, - Шлях у край свій
повороту!» Хочеться бути певним що українці розкидані по різних куточках земної
кулі завжди пам’ятатимуть предковічну прадідівську землю, що відома всюди
своїми рясними щедротами хлібом , сіллю і піснею чарівницею, чесною звитягою і
милосердям до скривджених.
Объяснение:
Туман спочиває
ліс говорить пошепки
сніжинки кружляють
струмок бринить
хмара плаче