Було колись — в Україні Ревіли гармати; Було колись — запорожці Вміли панувати. Т. Шевченко Увагу багатьох людей привертало славне минуле України. Не один митець присвятив свої твори тому ж феноменові Запорозької Січі. Але, на мій погляд, ніхто так поетично не оспівав "славу козацьку", як Тарас Шевченко. У минулому рідного краю увагу Великого Кобзаря привертав перш за все героїзм народу, його безмежна відвага, сміливість. Тяжкою була доля українського народу за часів турецько-татарської навали. Скільки беззахисних людей було вбито, полонено в рабство! Єдиним захисником українців від хижацьких нападів ворога було січове козацтво. З метою попередження набігів орд та визволення полонених влаштовували запорожці морські походи на Крим і Туреччину. Один з таких походів покладено в основу поеми "Іван Підкова" Тараса Шевченка. Іван Підкова був одним із керівників визвольної боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників. І хоча ніяких відомостей про його участь в морських походах немає, Тарас Шевченко припустив, що він міг бути не тільки учасником, а й ініціатором такого походу. У творі не змальовано власне битву запорожців з ворогом, немає картин покарання загарбників чи визволення полонених. Але сам факт походу на Царград у відносно спокійний час говорить про мужність народних месників. Не лякають козаків ні "чорні хмари", ні синє море, що "звірюкою то стогне, то виє", ні "хвилі, як ті гори: ні землі, ні неба", не мліють їхні серця, бо "тільки того й треба". Дивиться уважно отаман, чи не видно ворога: Поглядає сюди-туди — Де-то буть роботі? Кількома рядками поет окреслює одностайність усієї січової громади, що так приваблювала його в козацтві. Так, на пропозицію отамана "поїхати в гості" в Царград, запорожці разом "заревіли", погоджуючись. Отамана в поемі зображено розсудливим, мудрим керівником, що пам'ятає про свої моральні обов'язки перед рідним народом і є прикладом для січовиків. Велике значення у справі пробудження і зміцнення національної самосвідомості українців Тарас Шевченко надавав відображенню в літературі історії нашої країни. Тому так часто, читаючи спадщину Великого Кобзаря, ми ніби гортаємо героїчні сторінки історії українського народу
Оленка дуже любить природу.Одного разу коли вона була на прогулянці вона побачила хмару.Вона повільно і спокійно пливе собі по небу і закриває сонце.Оленка дивиться на ту хмару і бачить що вона ніби укриває всю землю.Дівчинка зажуриласяі заснула. Вона згадала коли вона була ще маленькою вона загубилася в лісі,вона розплакалася. Коли мама її знайшла вона їй сказала: 《Не плач,бачиш ти зі мною,я тебе люблю, і нікому більше не віддам,ліпше сміюся а не плач》 Дівчинка прокинулась і усміхнулась,вона підбігла до матусі обрала і поцілувала її.До О ленки підійшов кіт,дівчинка К ликала його до гри ,та нажаль він дуже лікувавсяЧерез пару років мама підійшла до дитини і сказала 《памятаєш цю хмару》Ця хмара була наповнена спогадами .
