ответ: названий не могу придумать
Объяснение:
Соловейко якось в лісі
Збірочку уклав
З тих пісень, що солов’їсі
Все життя співав.
І з рукописом подався
Прямо в «Лісвидав».
— Будем, будем видавати, —
Крук йому сказав, —
Чув я всі твої концерти,
Є що пригадать.
Тільки спершу рецензенти
Мусять прочитать, —
...Довго правила Ворона
Тексти чарівні,
Вмерла пісня безборонна
Під пером її.
Горобець добив сердито,
Познущався й крук.
Лиш здали на п’яте літо
Щось тоненьке в друк.
Як побачив бідний автор
Збірочку оту,
Розірвалось серце в нього
Прямо на льоту.
Впав сердешний на розпутті,
Зойкнули гаї...
Ось чому так видаються
Рідко рідко
Я хочу вам розповісти, яким я бачив сніг упродовж лише одного зимового дня.
Уранці я прокинувся та підійшов до вікна. З неба, кружляючи, повільно падали великі сніжинки. Здалеку їх не можна було розгледіти. Я вийшов на вулицю, простягнув руку. На долоню впало декілька сніжинок. Які вони гарні! «Сніг буває візерунчастим», — подумав я.
Удень визирнуло сонечко, і місто, засипане снігом, заіскрилось у його променях. Я подивився навколо і побачив сніг, що мінився і вигравав на сонці. Він виблискував також і на гілках ялини у нашому дворі. Вони були вкриті м'яким, наче вата, снігом. Хлопчаки грали в сніжки. Вони ліпили їх із пухнастого снігу, а він розсипався в їхніх руках, тому що був невеличкий морозець.
Увечері сніг зробився рожевим, потім блакитним, потім синім, а потім бузковим. А коли зійшов місяць, він став сріблястим. «Це справжнє диво!» — подумав я. Сніг — це диво природи. І воно задарма дістається кожній людині, яка її любить.