Читаючи щоденник художниці Марії Башкирцевої, намагаєшся уявити, що стало причиною духовних метаморфоз цієї молодої дівчини.
Як вона могла з’явитися в тій родині далеких від мистецтва людей, де начеб і не повинна була з’являтися.
Вона сама вибрала собі долю. У світських салонах Франції, серед розкоші чулася чужою. Навіть шлюб соціально вигідний вважала самоприниженням. Її виховали честолюбною. Тому майбутнє здавалося легко досяжним і простим. Але так бути не могло.
За натурою вона була схожа на свого батька - категорична, амбітна. Часом ненавиділа себе за це.
Як далеко тепер її Гавронці - полтавське село, що тулиться до лагідної річечки. Невелике село, де людей чекає важка праця, гучні свята, росяні ранки, вечірні співи. Вона тужить за ним і дивується: чому тоді, перебуваючи в Гавронцях, не почувала, що вдома? Твій дім там, де ти вперше побачив світ. Вона ж так поспішала тоді поїхати звідти, мовби хтось гнав її в шию. Здавалося, що справжнє життя – тільки тут, у Парижі, а та забута Богом глушина не для неї.
Тепер вона мусить переконати матір повернутися в Україну, хоч це нелегко. Кожна хвилина у неї підпорядкована роботі. Останні два роки – ніяких захоплень, ніяких розваг. А їй же ще й немає двадцяти трьох. Домашні не знали, як вирвати її з цієї виснажливої гонки, бачачи її втому. А Марія нехтувала всіма засторогами, їй треба стати знаменитою художницею, а решта все не має ніякого значення. Щоб досягнути мети, Марія згодна заплатити чим завгодно. Марія не знає, що дні її лічені.
Марія часто хворіє. Та їй головне – написати цей пейзаж, довести собі, що щось усе-таки значить. Лише тепер збагнула, якою щасливою була в ті дні дитинства й отроцтва, коли так поспішала жити й чекати приємних сюрпризів від завтрашнього дня.
У неї немає сил сидіти, паморочиться голова. Ляже на своє тверде й вузьке ліжко. Навмисне обрала таке. Хай інші маніжаться на пуховиках, їй же треба багато зробити.
Ось один із останніх щоденникових записів художниці: «Мені здається, що ніхто не любить усього так, як люблю я: мистецтво, книги, розваги, шум, тишу, сміх, сум, нудьгу, жарти, любов, усі пори року, всяку погоду, рівнини Росії і гори довкруж Неаполя… Я все люблю до обожнення… Я хотіла б усе бачити, все обійняти, злитися з усім і вмерти, якщо треба…».
-Привіт, Оксано!
-Привіт, Оленко! Як справи ? Прочитала повість Івана Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я"?
- Так, мені дуже сподабався цей твір ! Тільки шкода Мелашку, над якою всі знущалися .
- І мені шкода, що Кайдашиха не пускала її до рідної хати!
- Слухай, але ж Мелашка проявила свій характер !
- Так, це точно . Напевно, їй з бойовим характером легше жити .
- Та тут сумніву немає !
- А ще я дуже рада , що брати нарешті помирилися !
- Я теж! Увсь твір сварилися . А остання сварка про грушу , на мою думку, просто смішна.
- але врешті -решт Карпо й Лаврін помирилися .
- шкода груші, яка всохла
-так , шкода. ну ходімо на урок , зараз дзвоник буде !
- побігли ! мені вже не терпиться розповісти свої враження катерині петрівні , нашій вчительці з української літератури
- думаю, вона буде рада , що ми прочитали "кайдашеву сім'ю"!
- немає сумнівів! побігли !
Відповідь:
Дотримання (чого?) законодавства, дотримання (ким?) школярами,
створити (що?) картину, створити (ким?) людиною, створити (чим?) руками,
забезпечення (кого?) пенсіонерів, забезпечення (чого?) умов, забезпечення (ким?) батьками, забезпечення (чим?) продуктами,
характерним (для кого?) для дитини, характерним (для чого?) для розвитку,
властивий (кому?) тваринам, властивий (чому?) рослинам,
шкодувати (за чим?) за іграшкою, шкодувати (кому?) бабусі, шкодувати (чого?) гроші,
завдяки (кому?) друзям, завдяки (чому?) до і,
через (що?) кордон,
оплатити (що?) рахунок, оплатити (ким?) абонентом, оплатити (коли?) сьогодні,
перевірити (що?) пунктуацію, перевірити (як?) якісно, перевірити (коли?) після занять
Пояснення: