Кожен предмет українського національного одягу має свою історію. Так, і звичайна сорочка. Вона як і чимало інших оберегів супроводжувала українця від народження до смерті.
Першу сорочку дитині обов'язково обшивали коло пазушки синім шовчиком на чисте, щасливе, присвячене Богу життя.
Дівчина повинна була подбати про свою сорочку сама. Це був тривалий шлях від сіяння конопель, до ткацтва полотна, кількаразового вибілювання і пошиття виробу. Тоді його оздоблювали, але нікому не давали вшивати візерунку, щоб добра доля не відвернулася.
Весільна сорочка була особливою. У ній вінчаються і кінчаються - казали люди. Тож зберігалася до смерті і більше з дня весілля не вдягалася.
Не зичилася і не бралася з чужого плеча, не продавалася, хіба по смерті дарувалася. Тоді слугувала пам'яттю а не предметом одягу.
БАВБА
Кожен предмет українського національного одягу має свою історію. Так і звичайна сорочка. Вона, як і чимало інших оберегів, супроводжувала українця від народження до смерті.
Першу сорочку дитині обов'язково обшивали коло пазушки синім шовчиком на чисте, щасливе, присвячене Богу життя.
Дівчина повинна була подбати про свою сорочку сама. Це був тривалий шлях: від сіяння конопель до ткацтва полотна, кількаразового вибілювання і пошиття виробу. Тоді його оздоблювали, але нікому не давали вшивати візерунку, щоб добра доля не відвернулася.
Весільна сорочка була особливою. "У ній вінчаються і кінчаються", - казали люди. Тож зберігалася до смерті і більше з дня весілля не вдягалася. Не зичилася і не бралася з чужого плеча, не продавалася, хіба по смерті дарувалася. Тоді слугувала пам'яттю, а не предметом одягу.
Апостроф треба писати у слові
Б пам"яттю
Прикметником є слово
А добра
3. У реченні «Вона, як і чимало інших оберегів, супроводжувала українця від народження до смерті.» виділений фрагмент є
В вставним сполученням слів
4. Речення «Весільна сорочка була особливою» поширене
Б означенням
5.Слово «нікому» треба писати
А разом
Навесні ліс оживає після довгої зими. Ще недавно він був похмурим, а дерева стояли голі. А тепер ліс осяяло весняне сонечко. Тугі бруньки набухли на деревах за кілька днів. Вони розкрилися у ніжне зелене листя. Весняний ліс знову шумить від вітру.
Відразу після закінчення зими, на ще мокрій та холодній землі з’являються перші проліски. Це маленькі, ніжні та тендітні квіти, але які ж вони сильні та витривалі! Проліски не бояться пробиватися крізь залишки снігу, назустріч сонцю. Вони не бояться також весняних приморозків.
Скоро землю знову прикрасить шовковий килим з м’якої трави. А на сонячних лісових галявинах виростуть справжні розсипи різнокольорових квітів. Це яскраво-жовті примули, лілові крокуси, голубі дзвіночки, червоні дикі тюльпани. А слідом за ними білим або рожевим кольором зацвітуть деякі лісові дерева та кущі. Наприклад, дикі яблуні, вишні та груші, глід та бузина.
Навесні ліс сповнений заливистих та дзвінких пташиних голосів. Лісові птахи шукають собі пару, в’ють затишні гніздечка. Весна — це час весіль для лісових мешканців. Навіть змії, і ті святкують свої зміїні весілля. Навесні змії дуже злі та не полюбляють, коли їм заважають. У цей час потрібно ходити лісовими стежками обережно, щоб ненароком не наступити на змію, яка гріється де-небудь на сонечку.
Кожен предмет Українського національного одягу має свою історію. Так і звичайна сорочка. Вона як і чимало інших оберегів супроводжувала українця від народження до смерті.
Першу сорочку дитині обов'язково обшивали коло пазушки синім шовчиком на чисте щасливе присвячене Богу життя.
Дівчина повинна була подбати про свою сорочку сама. Це був тривалий шлях від сіяння конопель до ткацтва полотна кількаразового вибілювання і пошитя виробу. Тоді його оздоблювали але нікому не давали вишивати візерунку щоб добра доля не відвернулася.
Весільна сорочка була особливою. У ній вінчаються і кінчаються - казали люди. Тож зберігалася до смерті і більше з дня весілля не вдягалася.
Не зичилася і не бралася з чужого плеча не продавалася хіба по смерті дарувалася. Тоді слугувала пам'яттю, а не предметом одягу.
Объяснение:
3)
1б
2а
3в
4б
5а