Мені здається, що шляхетність – це постійний стан душі людини. Воно або є, або його немає. І формується воно в дитячі роки. Важко й, напевно, не слід чекати шляхетних учинків від людини, що у дитинстві міг принизити однокласника, скривдити дівчинку, звалити свою провину на інший, відмовитися від своїх слів і не виконати обіцянки. Не може стати шляхетним людина, що сприймає батьків як людей, які просто зобов’язані створювати йому умови для щасливого дитинства (годувати, одягати, піклуватися, давати гроші). Від таких людей не дочекаєшся безкорисливої до
Таких як звичайно в класі не люблять, хоча іноді їм вдається верховодити. А от по-справжньому скромне й шляхетне хлоп’я часто залишається непоміченими. Але тільки на них можна вважатися у всіх важких ситуаціях вжизни.
Недарма ж багато з людей люблять читати книги, або дивитися фільми про теперішніх героїв. Але треба не тільки захоплюватися ними, але й намагатися самим бути чесними, шляхетними, мужніми – тоді краще станемо ми й наше оточення!
АБО ТАКИЙ:
Шляхетність — це внутрішня культура, якої, на жаль, позбавлені деякі люди.
Я думаю, що шляхетна людина має бути чесною, готовою завжди до у важку хвилину, терпимою до недоліків інших, поблажливою до глупоти та шанобливою до мудрості. Людина з певним внутрішнім стрижнем, очима, що випромінюють упевненість, — шляхетна.
Шляхетність людини виявляється в певних обставинах, так само як і ЇЇ ницість. Хіба можна назвати шляхетною людину, яка намагається очорнити в очах оточуючих іншу людину для того, щоб прибрати її з дороги?
Для справжньої шляхетності походження значення не має. Під впливом обставин можна посісти високе місце в суспільстві, здобути титул, але… Шляхетність — це насамперед внутрішнє наповнення, шляхетною людину обставини зробити не можуть. Взірцем шляхетної людини для мене є Наталка з п’єси І. Котляревського «Наталка-Полтавка».
Шляхетна людина має розвинене почуття власної гідності, але не принижує інших. Шляхетність — це готовність до самопожертви, здатність ставити щось вище від власних бажань. Це щедрість, причому не лише душевна.
Але тільки вчинки, а не високі слова, розкривають істинну сутність людини, визначають міру її шляхетності, так само, як і інтелігентності. Інтелігентність — приватний випадок шляхетності.
На мою думку, шляхетність — це коли ти віддаєш людям все, що можеш, і водночас вибачаєш їм за те, що вони іноді не відповідають за це взаємністю.
Отже, справжню шляхетність визначають справи та вчинки людини, повага до людей, жертовність і відсутність хизування та замилування собою.
Объяснение:Рідна мова! Мелодійна, співуча, тепла, ніжна, запашна, горда, нескорена, прекрасна, оспівана поетами, і водночас плюндрована, але загартована цим! Чому ми зараз соромимося говорити рідною мовою? Хто нам заважає це зробити? Адже це мова дитинства, юності, зрілості... .
На сьогодні мовна поведінка українськомовного хлопця в спілкуванні з провідницею , на жаль, типова. Але чому? Я б зрозуміла б хлопців, які були з Донбасу або Луганщини, або з Дніпропетровщини, але не з Івано - Франківська! Та відповідь все ж таки є.
Ці молоді хлопці їдуть на заробітки на схід, а на сході України мовна стійкість відсутня, бо люди спілкуються більше російською мовою. Чому? Відповідь можна знайти в історичних подіях, це , можливо, задовольнить, ні, заспокоїть нас, але не всіх. Але що діяти - від минулого не втечеш. Це моя особиста думка. Отже, розпочну. Україна перебувала під гнітом Росії і це наклало чималий відбиток на формування нації: престижно було спілкуватися у побуті російською мовою, віддавати дітей до дитячих садків та шкіл з російською мовою навчання, змінювати українські прізвища на російські, читати російською, знімати фільми російською, виконувати пісні... . Таким чином затиралась рідна співуча мова.. І навіть, здобувши незалежність, Україна, а саме українська влада, не дуже то й поквапилася підняти статус української мови. До сих пір ми маємо багато чого російського: кіно, пісні, конкурси, програми, школи, садочки для дітей, а в деяких міста і документація досі російською ведеться і це у 2019 році! Повернемося до «героїв» нашого есе. Вони ідуть на заробітки, а працюють на сході України вже деякий час. А значить , їхнє оточення говорить російською, і вони поступово до цього звикають, перероджуються. Між собою - українська, а серед людей - російська. Тобто у цих хлопчаків мовна стійкість похитнулась. Але чому? За період останніх подій - Майдан, АТО, скайп- спілкування Захід - Схід, обмін подарунками Схід - Захід, екскурсії до Львова, Івана - Франківська і т.д. мешканці східної України почали відновлювати мовну стійкість, а це значить - життя продовжується, зміни йдуть, повільно, але йдуть. То чому ці хлопці себе так повели, питання залишається лише до них.