Дуже часто ми чуємо: "Ти цього не гідний", "Тримай свою гідність", "Він гідна людина"... Все це примушує нас замислитись, а що ж таке гідність? Кожна людина по-своєму розуміє поняття «гідність». Для одного це вміння відстоювати свою точку зору, переконувати в її правильності інших. Другий гідністю вважає гордість і непокору. У третього почуття гідності асоціюється з приреченістю до самотності. У моєму ж розумінні, гідність є однією з найважливіших рис кожної людини. Адже тільки людина, що має почуття особистої гідності, за будь-яких обставин посяде відповідне місце в суспільстві. Як же стати гідною людиною? Що зробити, щоб заслужено здобувати повагу інших? Для цього людині необхідно виховувати в собі такі риси характеру, як чесність, порядність, щирість, доброзичливість, толерантність, а також патріотизм. На почутті власної гідності ґрунтується самоконтроль людської особистості, вимогливість людини до себе. Разом із совістю й честю гідність є засобом усвідомлення людиною відповідальності перед собою та іншими. Гідна людина ніколи не дасть себе в образу і не дозволить принижувати. При цьому з глибокою повагою ставиться до свободи особистості інших людей. Така людина не стане навмисно заподіювати іншим незручності, біль і страждання, а навпаки, своєчасно до Гідна людина ніколи не зазнається, а залишиться скромною. Філософ Мішель де Монтень писав, що справжня людська гідність схожа з річкою, бо найглибша водойма найменше шумить.
Я вважаю, що людська гідність - це крихкий і безцінний скарб людини, на якому тримається наше суспільство. Тому відкинемо погані думки і будьмо гідними нашого минулого, теперішнього і майбутнього!
Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води… В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди. Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов'їну. Між братніх народів, мов садом рясним, сіяє вона над віками… Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами. Для нас вона в світі єдина, одна в просторів солодкому чарі… Вона у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі, у квітці, в пташині, в електровогнях, у пісні у кожній, у думі, в дитячий усмішці, в дівочих очах і в стягів багряному шумі… Як та купина, що горить — не згора, живе у стежках, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових, в грому канонад, що розвіяли в прах чужинців в зелених мундирах, в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях до весен і світлих, і щирих. Юначе! Хай буде для неї твій сміх, і сльози, і все до загину… Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!.. Дівчино! Як небо її голубе, люби її кожну хвилину. Коханий любить не захоче тебе, коли ти не любиш Вкраїну… Любіть у труді, у коханні, у бою, як пісню, що лине зорею… Всім серцем любіть Україну свою — і вічні ми будемо з нею!