396 І. Прочитайте мовчки текст. Складіть невеликий діалог між оповідачем та іншим героєм оповідання, можливий у кожній із чотирьох ситуацій спілкування. ч 1 с БАТЬКОВА РУКА Була ніч, темна й сльотава. Ми з батьком верталися від його брата, мого дядька, вузенькою вуличкою, тісним прогоном. Стрiпував криль- ми якийсь птах на гіллі й щось шемріло в лопухах попідтинню. Бать- ко насвистував попереду, а я підтюпцем біг іззаду, і серце моє тріпотіло в чобітках. І раптом – чого найбільше боявся схопило за руку, за плечі, зірвало шапку з голови. Я крикнув у морок, щось мене обмираючи тілом і духом. Батько вернувся і визволив мене з лабет на- пасника. «Не бійся, це корч, мовив сміючись. Всього-на-всього корч шипшини. Бабуня запарює її на чай». І поклав руку на плече, і вона гріла мене й захищала решту дороги. А це вже було на Тисі. Батько рибалив, ая бігав босоніж бережком. І тут побачив змію, що вилізла з води погрітися. Дивилася на мене холодними жадібними очима. Я побіг, а вона за мною. І вчув, як щось пронизливо вжалило вп'яту. Скрикнув і заточився на гарячу траву... Потім наді мною схилився батько. Він дістав гострий рибальський га- чок і торкнувся болючої ранки. «Не бійся, це колючка. Всього-на- всього тернина всохлого будяка». І сказав, що змія мудріша за людину, і ніколи нас даремно не зачепить. ...А коли я лежав у гарячці, без руху й голосу, і лікар винувато від- водив погляд від благальних материних очей, батько сидів поряд і тихо шептав: «Не бійся, це лише вірус. Всього-на-всього маленький капoсний вірус. А ти вже достатньо великий і сильний, щоб побороти його прохолода руки торкалася мого розпаленого чола. А на десять років дістав від нього подарунок – велосипед «Орлятко». Пів зарплати віддав, зітхала мати. І я, окрилений, пустився на ньому в долину з гори. Зупинив наш лет придорожній пень. Обдерті коліна та лікті, розквашений ніс. На передньому колесі «вісімка». Я тремтів не стільки від болю, як від очікування покари. А батько приніс інстру- мент і заходився ворожити над колесом. Вигинав, випрямляв, а поде- куди міняв дротики. І заспокійливо приказував: «Не бійся, це лише спиці. Всього-на-всього спиці. Тільки нічого не кажи мамі». ...Спливли роки, багато часу минуло, але й досі буває, що в пітьмі снів ти шукаєш батькову руку. Женешся за чимось, ідеш, бредеш і щось тебе стримує, гальмує, тягне назад, плутає ноги, завдає ран у дорозі, тілесного і душевного болю, і хтось встромляє палиці в колеса підступами, заздрощами, інтригами, домислами... І тоді ти кажеш собі словами батька: «Не бійся...» І колесо життя крутиться далі... (За М. Дочинцем). II. Визначте тип і стиль мовлення тексту. Обгрунтуйте відповідь.
Популярність пісні Семена Климовського «Їхав козак за Дунай» безпрецедентна. Її співали вже в середині вісімнадцятого століття. Мотив розлуки козака з коханою дівчиною, образний лад пісні, характер мелодії дають підстави називати її романсом.
У добу романтизму було написано інші тексти, які виконували на мелодію «їхав козак за Дунай». Митці створювали нові варіації на тему української пісні. Це арія Лести в однойменній опері віденського композитора Кауера, опера Кавоса «Козак-віршувальник», вірш Пушкіна «Козак», Варіації для скрипки з оркестром Аляб’єва… 1860 року історик Микола Закревський зауважив, що ця пісня «відома всій освіченій Європі».
1808 року в Чорному лісі під Баден-Баденом місцева знать влаштувала «садове свято», у якому брали участь і гості з Росії. На святі був присутній композитор Христоф Тідге, який, почувши пісню про розлуку козака й дівчини, переробив твір. З того часу німці вважають цю версію української пісні власним фольклорним скарбом.
За обробку пісні «їхав козак за Дунай» узявся сам Бетховен! Композитор був у приятельських стосунках з Андрієм Розумовським, послом Росії в Австрії, який у своєму віденському палаці зберігав велику кількість музичних видань. Андрій Розумовський мав глибокі почуття до землі й культури своїх предків. Пам’ять про Батурин жила в цій родині. Бетховен зацікавився українським музичним фольклором. В його обробці пісня «їхав козак за Дунай» оновилася: голос виконавця зазвучав у супроводі фортепіано, скрипки й віолончелі; маршовість поступилася більш повільним і ніжним тонам.
Чи міг уявити Семен Климовський, що доля виявиться такою прихильною до його пісні, яка облетить усі материки, потрапить до німецького фольклору, що її співатимуть навіть американські ковбої?