Опис теми: Жіноче літо, теплі деньки й ранима краса осінньої природи лісу. Художній опис картини Левитана "Золота осінь".Золота осінь.Пейзажі Исаака Левитана часто називають шедеврами. Він не просто зобразив знайомі многим пейзажі. Іноді говорять: "Художник оспівав красу природи". Це вираження означає, що у свої картини він вклав всю силу любові. Картини Левитана дійсно повні любові до рідної природи. Вони схожі на гарну музику й на витончену поезію. Дивлячись на картину Левитана "Золота осінь", згадуєш і музику російських композиторів, і кращі рядки російської поезії про осінь. "Очей зачарування", "у багрець і золото одягнені ліси" - ці слова Пушкіна дуже підходять до "Золотий осіни".На полотні ми бачимо характерний російський пейзаж. Спокійний день у середині осіни. Сонце світить, але вже не так яскраво. Перед очами відкривається російський простір: поля, гаю, ріка. Синє з білими хмаринами небо на обрії сходиться з лінією лісу. Вузька річка з невисокими берегами перетинає картину вертикально, допомагаючи ока глядача побачити перспективу. Чіткими вертикальними мазками художник показує рух водиПеред нами березовий гайок. Береза - дуже мальовниче дерево. Левитан, як і багато художників, любив берези, часто зображував їх у своїх пейзажах. Осінь уже офарбила природу у свої осінні кольори: жовтий, золотавий жовтогарячий. Вони такі яскраві, що спочатку здається: вся картина написана різними тонами жовтого кольору. Але це лише на перший погляд. Придивившись, ми бачимо, що й трава на передньому плані ще зелена, тільки початку жовтіти. І далеке поле, за яким видніється кілька сільських будинків, ще зелене. І гайок на правом бережу ще бадьоро зеленієтьсяАле наша увага прикута до саме до жовтих берізок. Їхнє листя тріпотить на вітрі, переливається як золото в сонячному світлі. У пейзажі немає сумуй, навпаки, настрій умиротворене, спокійне. Це золота осінь. Вона зачаровує красою
Негору мав років десь із сорок. Це був чорнявий, сухорлявий, моторний, середній на зріст і, певно, дужий чоловік. Чи мав він якусь освіту? Мабуть, так, це видно було із зауважень, які часом прохоплювались у нього. Він ніколи не говорив ні про своє минуле, ані про свою родину. Звідки він прибув, де жив доти, чим займався — ніхто не знав. Ніхто не знав і його планів на майбутнє. Він тільки висловив якось намір висісти на берег у Вальпараїсо. Це був дивний чоловік. В усякому разі він, напевно, не був моряком. Він розумівся на морських справах не більше за першого-ліпшого кока, який значну частину свого життя проплавав у морі. Однак на морську хворобу він не слабував, а це вже неабияка перевага для корабельного кухаря. На палубі Негору бачили рідко. Цілісінький день він порався у своїм тіснім камбузі, де стояла велика плита. А пізно ввечері він гасив плиту і йшов до своєї каютки на носі, де відразу лягав спати. Жюль Верн зображує злодія Негору, корабельного кока, який, шукаючи власної вигоди, зробив усе, аби «Пілігрим» загинув. Негору злий, бездушний чоловік. Він міг зробити з людиною, що завгодно. Міг вбити, міг катувати людину поки вона не буде просити помилувати. Негору торгував рабами, але тільки чорношкірими, так як білих ніхто не купував. Негору — людина дуже жорстока. Негору нікому не розказував про своє минуле. Він був закритою людиною, люди його ненавиділи, навіть собака вороже відносилась до нього. Він постійно заздрив Діку Сенду. Негору хотів бути капітаном, але в нього не було такої можливості
