моє село
село моє зелено-кучеряве, між верб, ставків виблискує кришталь. поміж лугів, поміж пахучі трави нічлава тихо в'ється в синю даль.
є на землі місце, де помістилось усе найдорожче, найкраще для мене. місце, де кожна стежка, кожне дерево нагадують пору безтурботного це — моє село.
я народилася і живу у маленькому, але мальовничому селі жабинці, що розкинулось на берегах нічлави.
ще до сьогодні односельці розпові легенду про походження його назви.
колись давно на території сучасної ферми був маєток пана жаб'є. до нього приходило багато людей найматися на роботу. оскільки пан був дуже добрим, люди зводили собі оселі і залишалися на постійне проживання. з часом маленький хутірець перетворився на село. коли жаб'є помер (в нього не було продовжувачів роду), то люди на честь доброго пана назвали село жабинцями.
з того часу минули століття, а воно й досі красиве і чепурне, завжди вітає усіх. на дорогу світять вікнами не маленькі хати під солом'яною стріхою, а високі добротні будинки.
зараз у моєму селі всього п'ять вулиць: горішня, долішня, кут, гаврилівка, нова. але кожна з них по-своєму гарна і неповторна. навесні зачаровують вони вишневим та яблуневим цвітом, влітку п'янять душу запахом матіоли та лілій, восени стелять під ноги жовтогарячий килим опалого листя, а взимку кружляють у чарівному танку сніжинок.
і я завжди відчуваю якесь нестримне, ні з чим незрівнянне почуття радості та задоволення. якийсь гарячий клубок підкочується до і хочеться говорити і мовчати, плакати і сміятися. саме так буває після довгої розлуки.
минають роки, змінюються часи, погляди, смаки, люди. народ-творець дбає, працює, зводить новобудови — і в результаті — гарний будинок культури, двоповерховий магазин, уже 11 років радо вітає дітей школа. а в церкві покрови богородиці проходять богослужіння. не забули односельчани і про тих, хто боровся і віддав життя за наше сьогодення — січових стрільців та воїнів упа. їм на вулиці кут насипано могилу. до неї ніколи не заростає стежка. тут завжди чисто і людно. сюди у день роковин йдуть жителі, приходять учні-першокласники, випускники, молоді
на лівому березі нічлави височіє напівзруйнований костел, якому уже понад двісті років.
наш народ вміє і любить працювати, тому сподіваюсь, що через кілька років село моє стане ще кращим і я ще довго чутиму в ньому рокіт тракторів у час весняних та осінніх робіт, насолоджуватимусь запахом стиглого жита і пшениці у гарячу пору жнив.
я дуже люблю своє село і горджусь ним. а якщо богом суджено мені його залишити, то "пташкою" завжди летітиму до свого "гнізда", до рідних жабинець.
Шлях в тисячу миль, як кажуть люди, починається з першого кроку, так
і успіх починається з перших кроків. Важко передбачити ким ти будеш у
майбутньому, бо життя постійно змінюється, змінюються умови життя,
люди, країни… Ще є питання про твоє призначення чи про твою місію в
житті: яку отримав задачу перед народженням? які діла ти повинен зробити,
щоб розвивати себе і мир? для чого ти народився? яке твоє покликання? Ці
всі питання часто запитують у себе люди, бо розуміють, що, якщо рухатися
по своєму шляху, то ти будеш мати щастя, успіх, а ось рухатися по
нав’язаному шляху нічого доброго не принесе, хоча, можливо, людина буде
мати достаток, а ось радість і щастя ні.
Я бачу себе у майбутньому успішною людиною, яка розвивається і має
різні інтереси такі як малювання, ліплення, яка читає різні книги по різним
напрямкам, які дозволять йому розвиватися, стати успішною людиною. Ще я
бачу себе професіоналом, який знає своє діло і вміє аналізувати, як
розвивається підприємство, що відбувається в економіці, що змінилося в
законодавстві, що відбувається в світі тощо. Але, щоб все це було, треба
діяти в цьому напрямку, бо тільки діяння приносять результати, а не розмови.
При цьому треба розвивати позитивні риси характеру та звички. Треба
розвивати працьовитість, сильну волю, чесність, навчитися відповідати за
свої слова, діяння, постійно підтримувати саморозвиток, читати корисні
книги, не витрачати дарма свій час тощо.
Університет дещо сприяє досягненню моєї мети, бо дає базові знання
для професійного розвитку, хоча, насправді, все залежить від мене, як буде
досягатися мета мого життя. Тебе можуть дати всі знання, які дозволять тобі
стати професіоналом, майстром, але ти нічого не робиш, тому нічого не
отримуєш. Але я хотів би, щоб університет давав мені більше практичних
знань і навичок, щоб краще сприяло досягненню мети, бо життя більше практики, ніж теорії, бо результат з’являється завдяки практики, ніж
теорії, хоча треба мати в деяких випадках знання.
На сьогоднішній день в сучасні вищій освіті не вистачає саме
практичних знань, які працюють реально в житті, які приносять результат,
можуть прискорити твій розвиток чи до тобі. Ще є проблема в
тому, що студенти не розуміють, яку задачу реалізовує їхня професія, що
хочуть роботодавці, що студентам потрібно знати перед тим як працювати,
що їм не вистачає для роботи, як стати успішним тощо. І проблема в тому,
що студенти вирішують ці питання після навчання, а не під час навчання, а
могли б дізнатися з самого початку навчання, що їм, насправді, потрібно
знати, щоб стати успішним професіоналом і, тоді б не мали проблеми після
навчання на роботі, коли дізнаєшся, що ця теорія не працює, а ось це не
знаєш і так далі.
Асоціація випускників КРОКу – це об’єднання випускників, які зараз
працюють в різних напрямків господарства, при цьому ще в різних країнах
світу, тому ця організація, як раз, може дати практичні знання про те, якстати успішним професіоналом, для чого потрібна професія, чого хочуть
роботодавці. При цьому вони ще можуть розповісти які закони економіки
зараз працюють в України, які помилки не треба допускати, які професії
зараз потрібні. Навіть, роботодавці з асоціації можуть створити конкурс для
студентів КРОКу на вирішення проблеми в підприємстві. Той хто найкраще
вирішить цю проблему, той може отримати роботу в компанію. Життя – це
рух, чим більше робиш дії, тим більше отримуєш результати.
Якось так)))