Відповідь:
План тексту
1.«Навіщо оті вірші? Кому здалася ваша поезія?...».
2.«Поезія — звучання душі, адже душа не буває німою!».
3.«Знаєте давньогрецьку легенду про гору Парнас?».
4.« Олімпійським богам це не сподобалося, і вони наказали крилатому коневі Пегасу повернути гору на місце».
5.«Проте не забувайте, що навчитися римувати — ще не означає стати поетом.»
Докладний переказ тексту
Багато людей задає собі питання про роль поезії у нашому житті, адже і думки, і почуття чудово можна висловити прозою.
Їм здається, що краще посидіти за комп’ютером, ніж читати якісь віршики. Просто зайва трата часу. Але невже цим людям ніколи не доводилося відчути радість чи сум від почутих або прочитаних (можливо, мимоволі) кількох рядків поезії.
Поезія — це дивне звучання нашої душі, а душа ніколи не буває німою! Поетичні рядки пробуджують смуток і радість, заспокоюють або викликають біль. Цей неповторний дотик до людської душі неможливо передати словами. Поезія — це дзеркало розмаїтого духовного світу.
Досить згадати давньогрецьку легенду про гору Парнас, на якій щовесни водили танки сестри Аполлона, музи, прекрасні юні богині, покровительки мистецтв. Вони співали, Аполлон підігравав їм, перебираючи струни своєї золотої кіфари.
Кожному, звичайно, відомий вислів «зійти на Парнас». Це означає — бути прекрасним поетом, композитором, дорівнятися талантом до муз та Аполлона.
Одного разу музи так прекрасно співали, що навкруги застигло все, зачароване дивним виконанням. Гора Гелікон від того дива почала швидко рости й доросла до неба. Олімпійським богам це не сподобалося, і вони наказали крилатому коневі Пегасу повернути гору на місце. Кінь ударив копитом й загнав гору в землю, а на місці удару забило джерело. З того часу ця чудодійна вода допомагає поетам, додаючи натхнення та наснаги.
Мабуть, кожному хочеться посмакувати водою з цього джерела? Може, хтось пробує віршувати? Це дуже добре. Але потрібно пам’ятати, що навчитися римувати рядки, не означає бути поетом. Не хизуйтеся перед друзями кожним створеним вами рядком, не поспішайте надсилати до редакції. Поети пишуть не заради слави, а для душі!
Пояснення:
Існує така легенда про походження волошки.
Гарну дівчину полюбив король вужів, і вона погодилася вийти за нього заміж. Родичі не хотіли віддавати її за вужа, але довелося це зробити. Вже забрав свою молоду дружину на дно озера, де вона жила в красивому кришталевому палаці і народила двох дітей: сина Василька і дочка Горпину. Через кілька років дружина попросила чоловіка-вужа відпустити її побачитися з рідними. Він погодився, тільки просив і її, і дітей нічого не розповідати ні про нього, ні про те, яким шляхом вони потраплять в будинок батьків. Обернувся він дерев'яним мостом, і дружина з дітьми в золотій кареті виїхала за нього з озера і прибула додому. Її батько попросив дочка прилягти відпочити, а сам вивів онуків в сад і став розпитувати їх про батька. Волошка пам'ятав наказ батька і мовчав, а Горпина проговорилася про те, що батько, обернувшись мостом, до сих пір стоїть над озером і чекає, коли вони поїдуть назад. Тоді дід узяв сокиру, пішов до озера, розрубав міст на шматки, а сам повернувся назад, нічого не сказавши ні дочки, ні онукам. Коли ті сіли в карету і приїхали до берега озера, то побачили, що моста немає, а вода вся червона від крові. Зрозуміла тоді жінка, що батько вбив її чоловіка, і запитала дітей, хто з них розповів дідові про батька. Коли вона дізналася, що це Горпина погубила батька, вона веліла їй стати кропивою і завдавати людям таку ж біль, яку вона заподіяла своєї матері. А сина вона звернула в квітка волошка, сказавши, що люди будуть брати його для букетів і освячувати в церкві