Серед багатьох моїх подруг найближчою я вважаю Віку. Вона моя однокласниця. Але ми зустрічаємося з нею не тільки в школі. Адже ми з Вікою дружимо вже вже три роки!
Ми з подругою разом відвідуємо басейн, ходимо гуляти та займатись на тренажерах на спортивному майданчику. Часто ми ходимо в гості одна до одної. Разом ми дивимося кіно або переглядаємо цікаві сторінки в Інтернеті.
Навіть, якщо ми порізно сидимо по домівках, ми з Вікою часто переписуємося в Інтернеті або розмовляємо по телефону. Ми пересилаємо одна одній кумедні малюнки або записи улюблених пісень.
Я дуже поважаю Віку за всі гарні риси її характеру. І теж намагаюся бути для неї доброю подругою.
У всі часи філософи замислювалися над питанням, що є правда, а що є брехня. І насправді, ці поняття дуже важко чітко розмежувати. Ще важче дати їм абсолютну оцінку. Правда буває смертельна, а брехня деколи може повернути до життя. У народі кажуть: «Брехня – рідна сестра страху». Якщо замислитися, то воно так і є.
Людина починає брехати з дитинства. І цьому є мільйони причин. Боячись покарання, дитина може свідомо придумати брехню, щоб врятувати себе. Розповідаючи про якусь подію, що сталася з ним, дитина може порахувати реальні відомості недостатньо яскравими і красиво прибрехати.
Виростаючи, людина внутрішньо виробляє в собі деяку тягу до брехні. І це невипадково. Все наше життя, за великим рахунком, пронизане брехнею. Причому пронизане до такої міри, що ми часто її і не усвідомлюємо.
Брехня полягає в багатьох формальних правилах, прийнятих в суспільстві. На частіш усього байдуже запитання «Як справи?» слідує звична, така ж байдужа, відповідь «Добре». Вона нічого не означає, бо найчастіше багатьом людям байдуже, як насправді у тебе йдуть справи.
А буває, і так звана, дрібна, побутова брехня, яку і брехнею назвати важко. Часто своє небажання спілкуватися з будь-ким ми прикриваємо надмірною зайнятістю або терміновими справами . У такій ситуації людині простіше збрехати, ніж довго пояснювати причину своєї відмови або наштовхнутися на образу людей. Таку брехню можна вважати нешкідливою і навіть рятівною. Тому я вважаю, що вона допустима в житті в певних кількостях. Але бувають такі моменти, коли брехня неприпустима. Сказавши неправду, ти вішаєш над своєю головою важкий вантаж, який може впасти на тебе в будь-яку секунду. Істина рано чи пізно виходить назовні. Тому, говорячи в таких ситуаціях брехню, людина губить себе.
Я вважаю, що одним з найстрашніших видів брехні є обман самого себе, яким, на жаль, і займається більшість жителів землі. Недарма є вислів «від себе не втечеш». Внутрішня брехня людини працює зі страшною руйнівною силою, вона не дозволяє їй бути самою собою. Багато мислителів кажуть, що люди – це стадні тварини. Так от, саме ця стадність, прагнення бігти за натовпом, в натовпі, і заважає багатьом людям зрозуміти свою справжню сутність, розкрити свої власні унікальні якості і таланти.
Навіщо людина прагне за натовпом? Мабуть, по суті своїй вона дуже самотня. Так хіба в цій сірій масі людина знаходить розуміння? Найчастіше, ні. Навпаки, забуваючи своє справжнє «Я», мішаючись з величезною кількістю людей, людина відторгає від себе тих, хто був б з нею, якби людина змогла стати собою. Що ж виходить? Йдучи за натовпом, людина прирікає себе на самотність. Відповідно, брехня робить кожного ще більш самотнім і нещасним.