Відповідь:
За лісом(обставина,місця) широкі(означення) поля(підмет) поволі й лагідно(обставина іб дії) спускаються(присудок) вниз(обставина,місця).Стебельця(підмет) вижили(присудок) й зміцніли (присудок)наперекір(обставина іб дії) спекам і вітрам(додаток). Сідають(присудок) на озера(обставина,місця) уночі(обставина,часу) натомлені(означення) в дорозі(обставина,місця) гуси(підмет). Жовте(означення), червоне (означення), золоте(означення) листя (підмет) різнобарвно (обставина іб дії) заквітчало(присудок) всі вулиці і парки міста(додаток), вкривши(обставина,умови) їх живим(означення) килимом(додаток). На березі(обставина, місця) ріки Дунай(додаток) багато людей(підмет) рибалять(присудок).
ПІЛІГРИМ"
2 лютого 1873 року шхуна-бриг "Пілігрим" була споряджена у Сан-Франціско для полювання на китів у південних морях. Шхуна належала багатому каліфорнійському судновласникові Джеймсу Уелдону, який кілька років тому призначив її командиром капітана Халла.
Капітан Халл, досвідчений мореплавець, мав команду, яка складалася з 5 матросів і 1 новачка. Уже на той час полювати на китів було важко, бо вони траплялися чимдалі рідше. Під час останнього сезону капітан Халл полював на смугачів, але влови вийшли небагаті. Китобоїв, найнятих на сезон, капітан висадив 15 січня на східному узбережжі Північного острова Нової Зеландії. Тоді ж до капітана звернулись із проханням узяти на борт пасажирів. В Окленді саме перебували місіс Уелдон, дружина хазяїна "Пілігрима", їхній 5-річний син Джек, її кузен Бенедікт та Нен, няня-негритянка. Вони приїхали сюди разом із Джеймсом Уелдоном, але той виїхав з Окленда раніше, бо мав справи.
Капітан Халл запропонував своїй пасажирці власну каюту. Він хотів, щоб під час плавання, яке могло тривати 40-50 днів, місіс Уелдон влаштувалася якнайкраще. Щоправда, плавання мало трохи затягтися: "Пілігрим" повинен був, одхилившись від курсу, зайти в чілійський порт Вальпараїсо, щоб там розвантажитись. Та 30-річна місіс Уелдон була хоробра жінка й не боялася моря. Кузен Бенедікт мав супроводжувати місіс Уелдон у цьому плаванні. Він був славний чолов'яга років 50-ти. Та, незважаючи на цей вік, було б необачно відпустити його кудись самого. Він був довгий, сухорлявий, мав велику кудлату голову і золоті окуляри. Чоловік не міг дати собі ради в найбуденніших життєвих справах. Однак він мав добре серце й завжди виявляв готовність зробити людям якусь послугу. Все своє життя він присвятив вивченню різних комах.
Є на землі місце, де помістилось усе найдорожче, найкраще для мене. Місце, де кожна стежка, кожне дерево нагадують пору безтурботного дитинства... Це — моє село.
Я народилася і живу у маленькому, але мальовничому селі Жабинці, що розкинулось на берегах Нічлави.
Ще до сьогодні односельці розповідають легенду про походження його назви.
Колись давно на території сучасної ферми був маєток пана Жаб'є. До нього приходило багато людей найматися на роботу. Оскільки пан був дуже добрим, люди зводили собі оселі і залишалися на постійне проживання. З часом маленький хутірець перетворився на село. Коли Жаб'є помер (в нього не було продовжувачів роду), то люди на честь доброго пана назвали село Жабинцями.
З того часу минули століття, а воно й досі красиве і чепурне, завжди вітає усіх. На дорогу світять вікнами не маленькі хати під солом'яною стріхою, а високі добротні будинки.
Зараз у моєму селі всього п'ять вулиць: Горішня, Долішня, Кут, Гаврилівка, Нова. Але кожна з них по-своєму гарна і неповторна. Навесні зачаровують вони вишневим та яблуневим цвітом, влітку п'янять душу запахом матіоли та лілій, восени стелять під ноги жовтогарячий килим опалого листя, а взимку кружляють у чарівному танку сніжинок.
І я завжди відчуваю якесь нестримне, ні з чим незрівнянне почуття радості та задоволення. Якийсь гарячий клубок підкочується до горла... і хочеться говорити і мовчати, плакати і сміятися. Саме так буває після довгої розлуки.
Минають роки, змінюються часи, погляди, смаки, люди. Народ-творець дбає, працює, зводить новобудови — і в результаті — гарний будинок культури, двоповерховий магазин, уже 11 років радо вітає дітей школа. А в церкві Покрови Богородиці проходять богослужіння. Не забули односельчани і про тих, хто боровся і віддав життя за наше сьогодення — січових стрільців та воїнів УПА. їм на вулиці Кут насипано могилу. До неї ніколи не заростає стежка. Тут завжди чисто і людно. Сюди у день роковин йдуть жителі, приходять учні-першокласники, випускники, молоді пари...
На лівому березі Нічлави височіє напівзруйнований костел, якому уже понад двісті років.
Наш народ вміє і любить працювати, тому сподіваюсь, що через кілька років село моє стане ще кращим і я ще довго чутиму в ньому рокіт тракторів у час весняних та осінніх робіт, насолоджуватимусь запахом стиглого жита і пшениці у гарячу пору жнив.
Я дуже люблю своє село і горджусь ним. А якщо Богом суджено мені його залишити, то "пташкою" завжди летітиму до свого "гнізда", до рідних Жабинець.