Бути добрим, робити добрі справи, допомагати людям – всьому цьому вчать нас з самого дитинства, і з ранніх років всі знають, як треба правильно чинити, і мало хто дотримується цих правил. Люди найчастіше думають тільки про себе і не хочуть допомагати іншим просто так, без якоїсь вигоди. Домагаючись грошей, багатства або роблячи кар’єру важко бути добрим до оточуючих, от і здається, що їх оточують вороги, і ніхто не поспішає першим налагоджувати відносини. Навіщо ж у такому випадку робити добро? Роблячи добрі справи безкорисливо, ми допомагаємо комусь поліпшити своє життя, а значить, міняємо і весь цей світ в цілому. Сама людина змінюється внутрішньо, вона стає кращою, чистішою і не тільки допомагає іншим, але і виправляє своє життя. Не можна відкладати добрі справи на потім, або думати, що в тебе зараз немає можливості до кожен може до ншому і трохи змінити світ. Поспішайте робити добро – адже пройшовши повз, ви вже не зможете повернутися і до Найчастіше люди виправдовують себе відсутністю можливості і грошей, а свою злість і погане ставлення до людей – невдачами і труднощами: «от якби у мене був мільйон, а так що я можу, адже у мене і так все погано: важка робота, маленька зарплата, з чого я буду допомагати?». Але добро – це не сотні витрачених тисяч або до всьому населенню земної кулі – до тим, хто поруч з тобою і тоді на землі не залишиться нещасних. Як багато значать для нас добре слово і щира участь і, як рідко ми це отримуємо. Не потрібно намагатися до всім і кожному, але турбота про своїх близьких, участь і співчуття друзям, маленькі послуги знайомим і безкорислива до чужим людям – це вже сильно змінить ваш світ. Поспішайте робити добро сьогодні, адже завтра ви можете не встигнути до втратити близьких і рідних, не придбати вірних друзів, відштовхнути хороших людей і перетворитися на нікому не потрібного старого, який бурчить на всіх навколо і тяготиться своїм життям. Що означає бути доброю людиною? Так, не кожна людина добра… Не кожен знає тлумачення цього словосполучення. Бути добрим – значить посміхатися, просто всім посміхатися. Навіть тим, хто косо подивився, хто заподіяв багато зла, болю, мук, смутності, сліз, образ, печалі. Це все не є пороком для того, щоб бути злою людиною. Я вважаю себе доброю людиною. Для цього не потрібно багато грошей, потрібно просто йти назустріч і допомагати. Ось і все. Добро повернеться бумерангом, це вже доведено. І якщо мені буде зле, то я знаю, що добро завжди прийде на мені до до принесе удачу. Хотілося б, щоб добрих людей було в тисячу разів більше. Але не кожен вихований правильно, не кожному пояснили, що означає бути добрим. Деяких просто життя навчило, інші ж самі це усвідомили. Добра людина – та, у якої добрі думки. Та, хто любить оточуючих його людей і намагається їм допомагати, навіть якщо вони ведуть себе з ним не дуже добре. Добра людина може пробачити іншому практично все… І не ображається через дрібниці. Така людина думає про те, що зробити гарне і корисне, а не дурниці всякі… Вона не буде домагатися того, чого хоче будь-якої ціною, тому що вона буде дбати про інших людей теж, щоб не заподіяти їм зла, щоб їм було комфортно поруч з ним. Можна багато говорити, але якщо коротко, то доброю людиною називають того, кому небайдужа доля інших людей, і хто думає не тільки про своє благополуччя, а й про благополуччя оточуючих його людей. Добрим бути потрібно для того, щоб вносити в наш світ гармонію. Але все не так просто. Абсолютна доброта ні до чого доброго не приведе і не буде такою без своєї протилежності. Навіть у найгіршому вчинку, людині можна знайти щось хороше, потрібно тільки трошки напружитися. Бути добрим – значить виконувати свою маленьку функцію, яка дозволяє існувати нашому суспільству. При цьому не важливо, хочемо ми цього чи ні. Адже коли ми робимо добро, ми найчастіше комусь допомагаємо. Люди, не забувайте творити добро. Воно ж так мало коштує…
Пошук людиною щастя в житті, прагнення героїв до самопізнання та самовдосконалення, боротьба тілесного та духовного начал, долання пристрастей, шукання Бога, інше. Окрім того картина світу будується за принципами антронокосмічного вчення Сковороди про “три світи та дві натури”: макрокосм, мікрокосм, світ біблійних символів, видиме та невидиме, пізнане та непізнане, тілесне та духовне. Через це й кажемо: - промовля герой прози Валерія Шевчука, - світ видимий, творений нами, і світ невидимий. Світ видимий, творений нами, - це міста, села, будівлі, речі, одежа, приладдя, й знаряддя, зброя й начиння – все нами зроблене, воно живе в часі часом довше люди6ни, але, як і вона, приречене на загин. Світ же невидимий - це наші вчинки, дії, думки, помисли, добродійність і лиходійність, які існують у вічному запереченні, змаганні й боротьбі, з чого й витворюється вода життя. чи інакше сік життя, енергія, в одній людині бере гору лихе, в іншій добре, але немає людини тільки лихої чи тільки доброї, тільки добрий – не живе, а тільки лихий – гине”. Тенстотворча стратегія, таким чином, є інваріантом, художнього перекладу” спадщини Т.Сковороди, електрополяцією вчення (ідей, мови, знаків) філософа у художній структури. Особливого значення в прозових творах Валерія Шевчука варто надання категорії ємності, пізнання людиною внутрішнього світу інших через співпереживання. Зважаючи на особливий інтерес письменника до минулого, його “оживлення” потребує фокусування уваги на житті реально-історичних, відомих сучасності, постатей. Там, у повісті “Біс плоті” головним героєм є ієромонах Климентівй Зіновієв, оповіданні “У череві апокаліптичного звіра” – Григорій Сковорода, фрагментарно згадується Іван Велишовський, Самійло Величко, Дмитро Туптало, тощо у інших. В усіх цих творах бачимо спробу автора проникнути в надра свідомості визначних мужів, долучитись до їхніх роздумів, страждань. Сюжет оповідання “ героїв апокаліптичного звіра” запозичений із листа Г.Сковороди до М.Ковалинського, в якому автор описує зустріч та розмову з ченцем, якого переслідує дивна хвороба, виникнення якої пояснював певними життєвими трагедіями: витрата дружини, дітей. З того часу він завжди шукав самотності, а юрба стала для нього нестерпна. Сковорода переконаний, що його мучить демон печалі, якого називає “бісом” меланхолії. В процесі розмови з ченцем Григорій Савич відчув, що “біс” переходить в нього, і резюмує: “Дуже важливе значення має, з ним щоденно спілкуєшся і його слухаєш. Поки ми їх слухаємо, ми цей дух в себе вбираємо” далі переповідає два сни, які приснилися йому наступної після зустрічі з ченцем ночі, останній з яких допоміг звільнитися від “біса”. Отже, вважає Сковорода, він побував “у череві морського звіра”, якого називає апокаліптичним. Ця історія у більш розлогій формі стає сюжетом Шевчукового оповідання. Відчутно, що автор прагне ідентифікувати час, простір, переживання героя до власних. Водночас, уже в листі Сковороди вловлюється проблематика, яка пізніше розгортатиметься в екзистенційному дискурсі, сисне предметом зосередження уваги оренноменології. Зокрема “взаємовплив та взаємозв’язок “я/інший”, агресія “іншого” щодо свободи “я” (передавання “біса”) ідея творення чи “будування” свого “я” через внутрішній вибір, захист власної свободи, охорона автентичності людського існування, виникнення внутрішнього роздвоєння, його осмислення та оцінка. Тому джерелами “езистенцимйної свідомості” Валерія Шевчука варто вважати не лише філософією ХХ століття (С.Крікегора, К.Ястерса, Ж.-П. Сартра, А. Камю), взаємозв’язки з якою простежує Любов Торлашинська у монографії “Художня галактика Валерія Шевчука”,а й осмислені її елементи, що присутні й Григорія Сковороди, якого можемо умовно назвати екзистенціалістом свого історичного часу.
