-Привіт Сашко! - Привіт Олено! - Сашко, а ти вирішив ким хочеш стати в майбутньому? - Так. Мені подобається говорити на різних мовах. Тому я мрію стати перекладачем. - Так, це гарна професія - А ким ти мрієш стати? - А мені дуже подобається готувати. Тому я мрію стати кухарем та готувати в вишуканих ресторанах - Мені дуже подобається твоя професія - Сашко, а скільки мов ти знаєш? - Я знаю сім мов. Це Англійська,Німецька,Француська,Російська, Італьянська , Арабська та наша Українська..Але далі я хочу розвиватися і вивчити ще більше -Ти великий молодець. Я бажаю тобі і далі розвиватися - Дякую, тобі теж. - Бувай Сашко, мені треба бігти на танці - Бувай
Думаю, що багато кому приємно дивитися на симпатичне дівоче обличчя з обкладинки глянсового журналу, на милу дитину, на елегантного чоловіка. Ми милуємося красивими людьми. А Антуан де Сент-Екзюпері у своїй знаменитій казці «Маленький принц» сказав: «Найголовніше — те, чого очима не побачиш». Що це — «те»? Що є найголовнішим у нас, чого ми не бачимо? Душу? Вихопіть, щира краса людини насправді непомітна. Але якось же вона виявляється... В милосерді, чуйності, здатності любити... Згадаємо добре чудовисько з казки «Червоненька квіточка», якого Настенька покохала саме за красу душі. Згадаємо дзвонаря Квазімодо з «Собору Паризької Богоматері» Гюго, під потворною зовнішністю якого виявилися світлі почуття. Але ж некрасивим і інвалідам набагато важче зберегти щиросердечну красу, аніж звичайним людям. Саме обділені Богом фізично, вони нерідко бувають озлоблені на увесь світ. Якою ж силою душі треба володіти, щоб не образитися за таких обставин на всіх? Одного разу я прочитала в якійсь газеті історію дівчини, прикутої до інвалідного крісла. Ця дівчина вийшла заміж і, за її словами, зовсім щаслива. Бабусі на лавочці біля під'їзду, звичайно, розпускали плітки: «Дівчисько-то — інвалід, В тут раптом — весілля! Ну яка дружина з каліки?» Не знали бабусі, що дівчина ця — не звичайна, а «чудова» — так називає її чоловік. Не знали вони й іншого: у молодої подружньої пари багато друзів, які приходять до їхнього будинку, щоб поспілкуватися із завжди веселою і привітною господинею. І для них не існує інвалідного крісла, вони його просто не помічають... Краса внутрішня непомітна, вона виявляється в усіх учинках людини, — у її душі. Це гармонія із самим собою та навколишнім світом. Вона руйнує стіну нерозуміння, зла, ненависті. Вона зігріває всіх, хто знаходиться поруч з людиною, яка її випромінює. Чи знає хто-небудь, звідкіля береться ця душевна краса? І звідкіля береться душевне каліцтво? Мені здається, що все це дано понад силу. Шкода тільки, що людей, красивих щирою красою, так мало. Але вони є, і це вселяє оптимізм. Напевно, той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішність... І я впевнена, що щира душевна краса — це та сама краса, що врятує світ.
З апострофом:
П'єс, Стеф'юк, в'язні, дим'ясел, зобов'язань, пред'явник, В'єтнам, Дем'яненко, з'єднав, Мiн'юст, хом'яки, м'яз, в'юн, пiв'ящика, під'ïжджає, зав'яжеш.
Без апострофа:
Вiльнюс, бювет, духмяні, контрадмірал, святкують, рюкзак, розятрити, цвяхи, різьбяр, Вязьма, курйоз, медвянисті, Муравйов, брязкіт, рюмсати, мюзикл, різдвяною, заряд, рясніти, Мюнхен, ряжанка