- Ну як жити в цьому світі, якщо в ньому так багато зла?
- Щось порадити, звичайно, дуже важко. Але можу сказати, що тут потрібна деяка мудрість.
- Так де ж її взяти?
- Дещо можна почерпнути від великих мудреців.
- Наприклад, у кого?
- Наприклад, у Конфуція.
- О, я про нього чув. І що він казав з цього приводу?
- Здається, він вчив, що на добро треба відповідати добром, але на зло добром відповідати не треба.
- Так чим же?
- На зло треба відповідати справедливістю. А ставитися до злих людей треба з добром та повагою.
- Це ж чому?
- Звичайно, не тому, що вони достойні люди, а тому, що ти достойна і хороша людина.
- Ну так, це велика мудрість. Треба над цим добре подумати.
- Подумай, буде корисно.
Тема: зображення життєрадісного настрою, ніжного ліризму та оптимізму ліричної героїні
Головна думка: заклик бути життєлюбом та оптимістом («Пролітаю між людьми похмурими»)
Провідний мотив: радіти кожній миті та дивитися на труднощі оптимістично, щоб життя не було похмурим (прагнення переповнити кожну мить життя)
Рід літератури: лірика
Вид лірики: громадянська (патріотична)
Збірка: «О краю мій» (1999)
Жанр: вірш
Художні засоби
Епітети: безжурний вітрогон, людьми похмурими
Персоніфікація: «радість тулиться»
Метафора: «поле перед нами стелеться», «пролітаю між людьми», «козачка вдаряю»
Порівняння: «радість..., як безжурний вітрогон-хлопчина», «рветься, як метелиця, ніби поле перед нами стелиться, ніби зникли авта й мотоцикли»
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли».
Риторичний оклик: «І сама я на ногах не встою … Бо хлопчина не дає спокою