Парк. Як добре, що він у нас був. І не просто був, а буяв, дихав, заманював! Такий величезний, розкинутий на незліченних гектарах, невимірний! Кожен із нас, молодших і старших, приходив до нього трохи не з побожним онімінням і завжди відкривав щось таке, що хоча б на півжиття залишиться спомином. Наш парк перевершував будь-який інший: він був чудесним лісом. Він існував поза часом і в позачасі тривав.
Покинутий десь на галявині псевдокитайський павільйон, застиглий танок гіпсових німф довкола рясно порослого асфоделями пагорба, заґратований і напівзавалений каменями лаз у розбійничу печеру. Я міг би й тягнути далі цей перелік моїх тодішніх дивовиж. І всі вони трапилися протягом одного-єдиного літа! Бо кожне моє, як і моїх ровесників, літо... Минало? Ні! Пролітало, проносилося! В парку. В його, іноді аж до грудей, високій траві.
Хоч найважливіша була осінь. Ви її любите? Якщо ви не злюбили осінь, то вам у дитинстві не пощастило з парком. Таким, як мій, що спершу заливав усього себе червоною і жовтою барвами в цілковитій невичерпності їхніх напівтонів, а відтак, поступово скидав ту червінь і жовтину до решти, дощенту оголюючись на зиму. Тоді-то й наставала пора особливої чуйності: млистими, передсвітанковими годинами, до парку починали заходити невеликі групи мисливців.
У мене є багато друзів,але мій найкращий друг Саша.Ми з ним живемо з ним в одному будинку і вчимося разом в одному класі. На жаль ми з Сашою разом не сидимо. Вчителька каже що ми будем заважати один одному і іншим. Дружимо ми вже 5 років. Ми з ним граємо разом футбол і баскетбол,разом їздимо на річку. Саша веселий,добрий і бадьорий хлопець. Оточуючим може покращити настрій. Саша помагає мені не лише коли я А ще тоді коли він бачить що я з чимось не можу впоратись. Він завжди дає мені корисні поради.
Попробуй сам сложить подам идею например был нещасный кот ты неспрашивая взял домой покормил напоил и все такое, а оказуется ето был соседский кот и хозяин искал его сосед спрашивал тебя не видел ли ты кота но ты не ответил , а сказал у меня нету времени и убежал и так продолжалось около недели ты знал что сосед не любил кота но ты все равно продолжал ухаживать за котом . И когда ты увидел иза окна что сосед осознал вину ты придупридил соседа ичтоб етого не повторилось и одал кота и тайно наблюдал что с котом. и все перекрути и получится текст :-)
Слідом за пам'яттю
Парк. Як добре, що він у нас був. І не просто був, а буяв, дихав, заманював! Такий величезний, розкинутий на незліченних гектарах, невимірний! Кожен із нас, молодших і старших, приходив до нього трохи не з побожним онімінням і завжди відкривав щось таке, що хоча б на півжиття залишиться спомином. Наш парк перевершував будь-який інший: він був чудесним лісом. Він існував поза часом і в позачасі тривав.
Покинутий десь на галявині псевдокитайський павільйон, застиглий танок гіпсових німф довкола рясно порослого асфоделями пагорба, заґратований і напівзавалений каменями лаз у розбійничу печеру. Я міг би й тягнути далі цей перелік моїх тодішніх дивовиж. І всі вони трапилися протягом одного-єдиного літа! Бо кожне моє, як і моїх ровесників, літо... Минало? Ні! Пролітало, проносилося! В парку. В його, іноді аж до грудей, високій траві.
Хоч найважливіша була осінь. Ви її любите? Якщо ви не злюбили осінь, то вам у дитинстві не пощастило з парком. Таким, як мій, що спершу заливав усього себе червоною і жовтою барвами в цілковитій невичерпності їхніх напівтонів, а відтак, поступово скидав ту червінь і жовтину до решти, дощенту оголюючись на зиму. Тоді-то й наставала пора особливої чуйності: млистими, передсвітанковими годинами, до парку починали заходити невеликі групи мисливців.