Вага і сила, з якою тіло, покоїться в полі сил тяжіння, діє на підвіс або горизонтальну опору, що перешкоджає вільному падінню тіла. Чисельно В. тіла Р дорівнює діючої на нього силі тяжіння, тобто Р = mg, де m - маса тіла, g - прискорення вільного падіння (або прискорення сили тяжіння). Оскільки маса тіла - величина постійна (в звичайних умовах), а значення g змінюється на Землі з широтою і висотою над рівнем моря (відповідну формулу см. в ст. Прискорення вільного падіння), то відповідно при цьому змінюється і В. тіла. одночасно значення g, а з ним і В. залежать від прискорення, обумовленого обертанням Землі навколо своєї осі; з цієї причини В. тіла на екваторі на eq \ f (1;288) менше, ніж на полюсі. У малій області поблизу земної поверхні значення g можна вважати постійним і В. тіла - Пропорційні-ним його масі, чим користуються для вимірювання маси тіл шляхом їх зважування на важільних вагах; при цьому значення g для зважується тіла і гир вважається одним і тим же. Пружинні ваги вимірюють В. тіла; для визначення з їх до маси треба знати ще величину g в пункті зважування. В. і маса є різними фізичними величинами, які не можна ототожнювати; вони вимірюються в різних одиницях: вага - в одиницях сили (н, кгс, тс і ін.), а маса - в одиницях маси (кг, г, т та ін.). На тіло, занурене в рідку або газоподібну середу, діє, крім сили тяжіння, архимедова сила (див. Архімеда закон), рівна вазі витісненої об'єму середовища. Тому, наприклад, пружинні ваги показуватимуть в повітрі В. менший, ніж у вакуумі; для ваг відмінність в показаннях залежатиме від ставлення щільності гирь і зважується тіла. Тіло, що спочиває в ліфті, який рухається вертикально з прискоренням w, буде діяти на підлогу ліфта з силою F = m (g ± w) (Знак плюс при русі вгору, мінус - вниз), що еквівалентно збільшенню В. (перевантаження) або його зменшення. При вільному падінні ліфта (w = g) Настає невагомість; такий же стан має місце для будь-якого тіла, що рухається вільно і поступально в поле тяжіння (ракета, супутник і ін.).
Парк. Як добре, що він у нас був. І не просто був, а буяв, дихав, заманював! Такий величезний, розкинутий на незліченних гектарах, невимірний! Кожен із нас, молодших і старших, приходив до нього трохи не з побожним онімінням і завжди відкривав щось таке, що хоча б на півжиття залишиться спомином. Наш парк перевершував будь-який інший: він був чудесним лісом. Він існував поза часом і в позачасі тривав.
Покинутий десь на галявині псевдокитайський павільйон, застиглий танок гіпсових німф довкола рясно порослого асфоделями пагорба, заґратований і напівзавалений каменями лаз у розбійничу печеру. Я міг би й тягнути далі цей перелік моїх тодішніх дивовиж. І всі вони трапилися протягом одного-єдиного літа! Бо кожне моє, як і моїх ровесників, літо... Минало? Ні! Пролітало, проносилося! В парку. В його, іноді аж до грудей, високій траві.
Хоч найважливіша була осінь. Ви її любите? Якщо ви не злюбили осінь, то вам у дитинстві не пощастило з парком. Таким, як мій, що спершу заливав усього себе червоною і жовтою барвами в цілковитій невичерпності їхніх напівтонів, а відтак, поступово скидав ту червінь і жовтину до решти, дощенту оголюючись на зиму. Тоді-то й наставала пора особливої чуйності: млистими, передсвітанковими годинами, до парку починали заходити невеликі групи мисливців.
Объяснение:
этот диктант писала вся страна а задание тут наверное стоило бы убрать раз уже поздно.