ответ: Джерела:
1) gоrоh.рр.uа
2) uk.wіkіpеdіа.оrg
Объяснение:
Знак - (псл. znakъ) — матеріальний, чуттєво сприйманий об'єкт, який виступає в процесах пізнання та спілкування в ролі замінника (представника) іншого предмета, явища, дії або події, і використовується для одержання, зберігання, перетворення та передачі інформації.
Знамено - (укр. знаменіє) одиничний виріб прапора. Як правило, знамено виготовляється з дорогих матеріалів, рясно прикрашається вишивкою, бахромою, китицями, стрічками тощо. Втрата знамена власником, наприклад, військовою частиною, вважається значною ганьбою.
Стяг - (дісл. stǫng) назва давньоруських розпізнавально-бойових прапорів. Здебільшого стяги мали вигляд видовжених трикутників і використовувалися для сигналізації й управління боєм. На відміну від корогви, був спільним для кількох полків
Батько - (псл. otьkъ) чоловік, який є одним з двох батьків нащадка, опікун дитини або декількох дітей, за яких він несе моральну, матеріальну і суспільну відповідальність та зобов'язання до досягнення зрілого віку і до певної міри теж у дорослому віці. Батько — основа повноцінної сім'ї, має глибокий вплив, особливо у дитинстві, та значення для дитини протягом її життя.
Віра - (псл. věra) психічний (ментальний) стан впевненості в істинності будь-чого, який виникає як наслідок пізнавальної діяльності суб'єкта
Держава - (псл. dьṛžati) політична форма організації правління, що характеризується суверенною владою, політичним та публічним характером, реалізацією своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів та організацій, за до яких здійснюється політичне, економічне та ідеологічне управління суспільством та керівництво загальносуспільними правами.
Правда - (псл. pravьda) об'єктивна реальність, що не залежить від гача чи суб'єктивного сприйняття.
Ноги у Любки гладкие были, выразительные и на вид – неутомимые, хотя на каждой стопе вдоль пальцев синела наколка «Они устали»… Надо же – щеки впалые, плечи костистые, живот к спине примерз, а ноги – даже странно – что там твоя Психея!
– Одевайтесь , – сказала Ирина Михайловна и, глядя, как торопливо и зябко путается девушка в лямках рубашки, размышляла.
Надрывная татуировка Ирину Михайловну не смутила. Она второй год сидела в заводской медкомиссии, навидалась за это время всякого, понимала, что детство и юность у человека не всегда протекают на стриженых газонах. Любка держалась скромно, глядела порядочно, пальцы ног на осмотре стыдливо поджимала.
Ирина Михайловна дождалась, пока она оденется, бестолково выворачивая туда-сюда рукава куцей зеленой кофты, и позвала ее в коридор.
– Послушайте… Люба… – она заглянула в лицо девушки. – Вы не представляете, какой это тяжелый хлеб – труд обдирщиц. Через месяц вы рук своих не узнаете, сплошные будут рубцы и ожоги…
Любка настороженно помалкивала, соображая, какого рожна заботливой докторше надо.