Объяснение:
Числівник ОДИН відмінюється за родами, числами та відмінками, як займенник ТОЙ (дуже подібно до відмінювання прикметників):
Н. один — одна — одні
Р. одного — однієї / -ої — одних
Д. одному — одній — одним
З. Як у Н. чи Р. — одну — Як у Н. чи Р.
О. одним — однією / -ою — одними
М. (на) одному / -ім — одній — одних
У середньому роді числівник ОДИН відмінюється так само, як і в чоловічому, за винятком називного й знахідного відмінків, де він має форму ОДНЕ (одно).
Наголос у непрямих відмінках числівника один припадає звичайно на закінчення: одногО, одномУ, на одномУ, однИм, однИх. Але в стійких сполученнях наголос у такому разі переходить, як правило, на перший склад: один Одного, один Одному, один Одним, один до Одного, один по Одному, один за Одним, всі до Одного, ні Одного, ні Одному.
Числівники ТРИ, ЧОТИРИ, КІЛЬКА, БАГАТО та всі збірні відмінюються за зразком відмінювання числівника ДВА (у збірних числівниках у непрямих відмінках суфікс -еро відпадає, у збірному числівнику обидва, обидві відпадає частина -два, -дві):
Можна будь ласка найкращу відповідь :<
Объяснение:
Я — громадянин України
Я народився в Україні. Ця держава вільна і незалежна, а ще донедавна вона була складовою великої держави — Радянського Союзу. Я не знаю, як було жити у тій державі, але я твердо впевнений, що краще мати невелику, але власну Батьківщину.
Історичні корені Україні сягають давніх часів. На наш народ відомий свою неподоланністю та незнищенністю, великою і могутньою державою — Київською Руссю; Запорозькою Січчю.
Я гордий, що живу у цій країні. Вона ще молода, але ініціативна, вона має розумних синів, які піднімуть її.
Наше суспільство потребує громадянина освіченого, активного, який вміє жити і працювати в умовах демократизації, в обстановці зростаючої і економічної відповідальності, який уміє встановлювати контакти з іншими людьми, орієнтуватися в ситуаціях, що склалися, швидко адаптуватися до нових умов.
Найважливішою складовою громадянської свідомості є моральність особистості. Це такі гуманістичні риси, як єдність національних і загальнолюдських цінностей: доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, совість, чесність, повага, правдивість, працелюбність, справедливість, гідність, терпимість до людей, повага і любов до своїх батьків, роду. Названі якості визначають культуру поведінки особистості.
Культура поведінки виражає, з одного боку, моральні вимоги суспільства, закріплені в нормах, принципах, ідеалах закону, а з іншого — засвоєння положень, що спрямовують, регулюють і контролюють вчинки та дії людини.Вибір України пов'язаний з демократичними орієнтирами, ми повинні мати чіткі уявлення про наші обов'язки та права, знати суть громадянського суспільства, його специфічні риси, закономірності розвитку.
На мою думку, дуже важливо, щоб кожен розумів необхідність праці, трудової активності, ініціативи, підприємництва. Важливо, щоб держава надавала підтримку нам, молодим, допомагала реалізувати наші мрії. Ми готові до соціальної творчості як умови соціальної адаптації, до конкуренції й самореалізації в ринкових відносинах.
Маємо надію сприяти захисту усіх верств населення, розвиткові соціальних програм, захисту дитинства. Треба створити такі умови, щоб кожна дитинка посміхалася не лише на свята, але постійно, щодня.
Ніхто краще не зрозуміє один одного, ніж мати і дитина. Тож ми — діти України, її надія і майбутнє, будемо будувати демократичну, економічно розвинену державу. У на все попереду, нас чекають великі звершення.
Давньогрецька література — сукупність літературних творів античних авторів, що включає в себе усю творчість давньогрецьких поетів, істориків, філософів, ораторів та інших аж до кінця історії Стародавньої Греції, також вона найдавніша з національних літератур Європи. Вона виникла на основі фольклору грецьких народностей. Виникнення літератури пов'язане із розпадом родових зв'язків всередині полісної громади і підвищенням особистої самосвідомості індивіда, яке ще не переходить у відокремлення від колективу.
Крайніми межами історії давньогрецької літератури визначають 11 століття до н. е., коли склалися численні оповіді про героїв Троянської війни, і першу половину 6 століття н. е., коли за розпорядженням імператора Юстиніана 529 року були закриті філософські школи в Афінах. У цьому проміжку часу розрізняють два періоди:
перший — від зародження літератури до 3 століття до н. е., переважно творчий період;
другий — від початку александрійської вченості до Юстиніана, переважно час вивчення колишньої літератури і засвоєння давньогрецької освіченості іншими народностями.
У творчу добу давньогрецької літератури виділяють два проміжні періоди. У першому періоді керівна роль належала колоніям, у другому беззаперечно панували Афіни:
перший — розвиток епосу, лірики (меліка), виникнення драми і всіх видів прози, тривав приблизно до 480 до н. е.;другий — так званий, аттичний період — доба вищого процвітання драми, красномовства, філософії, історіографії з переходом до точних наук.