здається — фонетична транскрипція 1) - [здайец': а]; 2) - [здайет'с'а]
звукова схема:
1) - - • = • =: • 2) - - • = • = = •
2. позначити наголос рискою над буквою "є", над звуком "е".
3. поділити на склади - [зда / йе / ц': а].
4. у слові три склади: усі склади — відкриті; 1-й і 3-й — ненаголошені, 2-й — наголошений.
5. у слові 8 букв і 7 звуків; кількісної відповідності немає, тому що буква є у позиції після голосного позначає два звуки — [йе]; буквосполучення -тьс- унаслідок асиміляції позначається як [ц': ].
6. голосні звуки: [а], [е], [а]:
[а] перший і третій — голосний заднього ряду низького підняття, ненаголошений;
[е] — голосний переднього ряду середнього підняття, наголошений.
7. приголосні звуки: [з], [д], [т'], [й], [с']:
[з] — шумний, передньоязиковий, зубний, щілинний, дзвінкий, свистячий, твердий;
[д] — шумний, передньоязиковий, зубний, проривний, дзвінкий, твердий;
[й] — сонорний, середньоязиковий, щілинний, м’який;
[т'] — шумний, середньоязиковий, проривний, глухий, м’який;
[с'] — шумний, передньоязиковий, зубний, щілинний, глухий, свистячий, пом’якшений.
8. приголосний т у позиції перед с асимілюється ним, і це буквосполучення читається як [ц': ].
9. незважаючи на процеси асиміляції пом’якшений подовжений
[ц': ] графічно передається буквосполученням -тьс-: здається.
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
(1814—1861)
Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Черкаська область) у родині кріпаків Григорія і Катерини Шевченків. Батько Тарасів був не ТІЛЬКИ добрим хліборобом, він ще й стельмахував та чумакував, до того ж умів читати й писати. Досить пророчим виявився батьків заповіт: "Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою, з його вийде або щось дуже добре, або велике ледащо; для нього спадщина по мені... нічого не значитиме...". Коли Тарасові було два роки, родина переїхала до села Кирилівка (Керелівка). Пізніше Т. Шевченко дуже часто називав своєю батьківщиною саме Кирилівку, говорив, що тут він і народився (про себе, малого, і про батьківську хату в Кирилівці Шевченко згадував у повісті "Княгиня").
У 1822 р. батько віддав сина в науку до дяка, а наступного року померла мати Тараса.
Батько одружився вдруге з Терещенчихою, яка мала трьох своїх дітей. З того часу в родині точилися постійні сварки між батьком і мачухою, між дітьми.
Після смерті батька мачуха вижила пасинка з батьківської оселі, і Тарас жив у кирилівського дяка-п'яниці Петра Богорського. У 1829 р. Тарас став служником-козачком пана Енгельгардта, згодом переїхав з ним до Петербурга. У 1832р. пан віддав Шевченка до живописних справ цехового майстра Ширяева (здібності до малярства виявилися в Тараса дуже рано: ще змалку крейда й вуглинка були для нього неабиякою радістю, а прагнучи стати художником, хлопець побував у трьох церковних малярів. Проте жоден з них не виявив у хлопця таланту). Хоч від жорстокого маляра Тарасові не раз діставалося, але він терпів задля омріяного мистецтва. Хлопець чимало малював з натури. Одного разу, перемальовуючи статуї в Літньому саду, Шевченко зустрів земляка — художника І. Сошенка, який познайомив його з видатними діячами російської й української культур (К. Брюлловим, В. Григоровичем, Оі Венеціановим, В. Жуковським, Є. Іребінкою).
Відповідь: Разом з однокласниками нам представилася можливість поїхати у мандрівку, і при виборі міста для подорожі ми зупинились на місті Львів, і з цим не прогадали. Отже, Львів зустрічав нас вузькими вуличками, великими парками та зводячи з розуму запахом кави. Не дивно, що одразу ми прийшли в Макдональдс, перекусивши поїхали у зоопарк, побачили чи мало тварин, яких зустрічали лише на екранах телевізору, тоді, мій однокласник Андрій, запропонував піти у кіно. Усі погодились. Цей тиждень був насичений позитивними емоціями, і назавжди залишиться у моїй пам'яті, як один з найкращих.
Пояснення: