Осінь. Вона тихо і непомітно піді йшла до нашого парку. Ми зразу відчули її прохолодний подих. Дерева стоять в тривожні задумі. Ось кремезні дуби , мов вартові. Осінь не торкнула їх своїм пензлем, але листя дуба якось по-особливому дзвенить, як бляшане. На березах ледь пожовкли листочки. Лиш ялини стоять пишні та зелені. Ми підійшли до нашої річечки. Вода в ній темна. А по її холодному плесу, мов золоті кораблики, пливуть кленові листочки. Над річкою схилилась горобина. Жовті листочки весело тріпотіли на вітрі, а кетяги ягід ще жовті, бо не було морозу, від якого вони червоніють. Прощаємось з красою осіннього парку. Повертаємось до школи, під ногами шарудить килимок першого опалого листя. Хороше, урочисто, і трішечки казково.
ЯК ЛИСТОПАД ДЕРЕВ НЕ ОБТРУСИТЬ – ДОВГА ЗИМА БУТИ МУСИТЬ 6 листопада – 190 років тому народився Щоголів Яків Іванович (1823-1898), поет. Народився у м. Охтирка, нині Сумщина, у родині збіднілої козацької старшини, освіту здобув у Харківському ун-ті, де великий вплив на формування його світоглядності мали видатні вчені М. Костомаров, А. Метлинський, І. Срезневський. У творах відображав історичне минуле України – Запорозьку Січ, Козаччину – «Іде козак, іде чумак», «Неволя», «Хоче мене мати нелюбу оддати» і ін., у багатьох віршах змалював народні вірування у відьом, вовкулаків: «Лоскотарочка», «Завірюха», описував красу української природи: «Літні..
Хтось називає моє ім'я, але я не розумію