Коли я був маленьким ми з мамою були у селі. Вона повела мене помилуватися природою. Спочатку ми йшли дубовою посадкою.Потім я побачив білу поляну.Я підбіг ближче і поринув у щось пухнасте і м"яке.То були кульбабки.Я нахилився подивитися на квіточки ближче.В них були шапочки з легких пушинок. Тоді дмухнув вітерець і вони полетіли .Як же це було красиво!Нас вкрило неначе снігом серед літнього лугу. Ми ще довго гралися дмухаючи один на одного.Той кульбабковий пух лоскотав мене і мені було смішно та радісно.
Посеред лісової тиші, чути тільки, як цвірінькають пташки. Снігу стільки натрусило, І так замело землю, що ні одна пташка не в змозі, знайти собі що небудь поїсти. І літають навкруги пташки, цвірінькають, цвірінькають, а сніг мете і мете. Зачув , як кличуть на до пташки Медвіть. Прийшов і каже до Горобини: будь добра, нагодуй пташок’ А Горобина відповідає: потруси за гілочку і смакуйте на здлровя. Медвідь підійшов, потрусив за гілочки, горобина щедро всипала землю, пташки поїли і у лісі знову запанувала тиша.
