Етичні категорії гідності і честі займають особливе місце в структурі моральної свідомості, оскільки вони торкаються глибин внутрішнього світу людини і виступають основою моральної культури особистості. Поняття гідності містить в собі уявлення про цінність іедивіда, наскільки у нього яскраво виражене особистісне начало та усвідомлення належності до людського роду. У почутті гідності акумульована самоповага особистості, недопустимість посягань на її суб'єктивність, свободу. Право на гідність є невід'ємним правом кожної людини, і воно зафіксовано у міжнародних документах, зокрема у "Загальній декларації прав людини", прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН, яка символічно починається зі спів про те, що yd люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах.
Специфіка гідності як етичної категорії в її імперативно- оціночному характері. Людина повинна поводитися з гідністю, тобто не принижуватись і не дозволяти принижувати себе іншим людям, в які б життєві ситуації вона не потрапляла. Гідність як лакмусовий папірець проявляє те, наскільки поведінка людини відповідає очікуванням відповідно до уявлень про статус та цінність людини. Антиподом гідності виступає пихатість та перебільшена самовпевненість. Межа між самоповагою, моральним задоволенням від виконаних обов'язків та неадекватною самооцінкою дуже крихка, а її порушення викликає напругу у взаємовідносинах, руйнує нормальний моральний клімат. Пихатість, звичайно, не є тотожною виправданій самовпевненості: поза останньою навряд чи людина може діяти належним чином, не губитись у несподіваних ситуаціях. Нормальна, здорова самовпевненість, як правило, стимулює людину до вдосконалення своїх навичок чи то у професійній сфері, чи то в сфері міжлюдських стосунків. Такого роду ситуації вже неодноразово спеціально досліджувались у моральній практиці, в результаті чого були вироблені засоби їх вирішення, спрямовані на розвиток уміння реально оцінити себе, свої можливості, навчитись дивитись на свої дії з позиції загальнолюдського досвіду і повернути втрачену самоповагу.
Думаю підійде?
Крищукові виднілося неба небагато, якась мізерія, що вміщувалася у вікні, та він знав його, міг із заплющеними очима показати Чумацький Шлях, Великого й Малого Воза, Полярну зірку й вечірню (М. Олійник). 2. Марія на всі боки озирається. Увійшла до церкви, купила за копійку свічечку й сама понесла перед вівтар до Матері Божої (У. Самчук). 3. Тисячоліття слов’янство на Дніпрі благословляло подвиги потомків, і святі Київські зруйнованої Печерської лаври дивилися зі своїх золочених уламків на зелену воду великої слов’янської ріки (О. Довженко). 4. З Чорного моря, з Індійського океану, через Малу Азію прилетів перший тепловій (М. Хвильовий). 5. 1902 року з ініціативи студентів Чернівецького університету видана збірка поезій Лесі Українки. "Відгуки" (Журнал). 6. На другий день після початку експедиції Шевченко виконав перший малюнок "Пожежа в степу" (Журнал). 7. Першим ректором Київського університету Святого Володимира, заснованого в 1934 році, став видатний український історик Михайло Максимович, автор праць з історії України (О. Кучерук).
1. Хто дрімає, той щастя не/має. 2. Любов, як перстень, не/має кінця. 3. Хто літом жари боїться, той зимою не/має чим погріться. 4. Хто себе надміру любить, той друзів не/має. 5. Не/має що робити, то пішов воду гасити. 6. Не/має зла без добра. 7. Не/має казок кращих за ті, які створив сам народ. 8. Без солі, без хліба не/має обіду. 9. Не/має бджоли без жала, а троянди без колючок. 10. Коли не/має риб, то добре і гриб. 11. Соловей не/співає, коли чого їсти не/має. 12. Гарно тому жити, хто не/має за чим тужити. 13. Сова плаче — сліз не/має.