люблю горобців. вони гніздяться біля людських осель. веселе цвірінькання цих сміливих і розумних розбишак доноситься з-під стріхи над моїм вікном.
у горобців міцний конічний дзьоб, короткі крила, довгий хвіст. маленькі швидкі очі сіренької задиркуватої пташки насторожено навколо. вони весело стрибають на своїх маленьких ніжках, нервово перелітають з гілки на гілку, щось шепочуться між собою, затівають шумливі бійки.
горобці живляться насінням, , комахами, знищують ворогів саду.
я люблю спостерігати за цими маленькими веселими пташками.
С туману веринали нові хвилі, чулося, що за ними йде ще не
ймовірна кількість інших. Туман був густий, і як весоке сіре
шумовиння покривав розлютований море. Ми сіли намол і
спустили ноги. Хвиля розбивалась об камінь і дохлюпувала до
наших підійшов солоні краплі. Часом ми помітили баранця
на черговій хвилі, й тоді бігли в бік доки за нами гналися
розгнівані води. Сплески вилітали так високо, що ми крізь них
дихали подвійною вогкістю шторму.
Ми розмовляли про ніжні пахощі степів. Безмежний степ
поріс травою. Як у морі хвилюється його зелена поверхня,
багато барв розкидано по степу щедрих барв збудженої землі.
І високе небо зависає блакитними шовками, до обріїв дзвенить
відблисками дорогого каміння голубими переливами степової
таємниці й високими милодіями степових птахів.
Пливе степ на ставивши вітрила. Море, пустельний степ
одного забарвлення та одного запаху. Через це людина шукає
інших морів, дальших обріїв і молодшої таємниці. Степ межує з
морем, що завжди приймала журавлів зі степу (За Ю.
Яновським ).
