«ЯКБИ Я БУВ ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ...» Я живу в країні, яку люблю, і мені не байдуже яким буде її майбутнє. Якби мені в житті випав шанс стати на чолі цієї держави, я б забезпечив реалізацію такої державної політики, яка покращить добробут громадян та гарантує єдність країни. Освіта дуже важлива, бо тільки освічені народи можуть рухатися вперед у своєму розвитку. Вітчизняна наука має бути визнана вищим національним пріоритетом, ресурсне забезпечення якого слід здійснювати першочергово. Приклад Ірландії, економіка та соціальна сфера якої одні з кращих у світі, підтверджує мої слова. Українська система освіти переважно спрямована на створення з учня та студента пересічної людини, коли справжня освіта замість шаблонного мислення повинна заохочувати творчий підхід та генерацію нових ідей. Вивчати першочергово слід те, що може до м бути успішними в цьому житті як-от: право, економіка, іноземні мови. Освіта повинна супроводжувати людину протягом усього життя: школа, ВНЗ, післядипломна освіта, підвищення кваліфікації. Освіта, наука та виробництво мають інтегруватися. Усі українські учні та студенти повинні бути на «Ти» з новітніми технологіями. Для цього кожна школа та кожний вищий навчальний заклад України мають бути комп'ютеризовані та інтернетизовані. Оскільки основу економіки будь-якої держави складають малі та середні підприємства слід запровадити заходи для зменшення бюрократичного тягаря та численних перевірок під час відкриття та ведення бізнесу. Держава має опікуватися формуванням підприємницького мислення серед населення та корпоративної соціальної відповідальності серед підприємців; надавати пільгові кредити для започаткування своєї справи; проводити безкоштовні курси, семінари з правових, бухгалтерських та податкових питань підприємництва; забезпечувати консультаційне та інформаційно-рекламне обслуговування новостворених підприємств. Для покращення національної єдності мають бути започатковані програми студентського та культурного обміну між різними областями України, проводитися наукові та студентські конференції, круглі столи, заохочуватися подорожі до різних регіонів України. Чим більше спільних заходів буде реалізовано, тим згуртованішою буде нація. Вжив би усіх можливих заходів для того, щоб українська мова стала справді державною. Головне – переконати молодь в тому, що наша мова не другосортна, говорити українською престижно, ця мова інтелігенції та еліти. Сформувавши належний імідж мови, через деякий час уся нація почне її вживати у повсякденному житті. Переконаний, що повна реалізація усіх вищенаведених заходів призведе до покращення добробуту народу та об'єднання країни.
Субота і неділя є вихідними днями для мене. Адже нема навчання у школі.
У суботу мама порається у домі. Я стараюся до й. Можу побігти в магазин, підливаю квіти, складаю помиту посуду, замітаю підлогу. Також у цей день я стараюся виконати усе домашнє завдання, яке задали в школі. Тоді у неділю я матиму більше часу для розваг.
Ось так минає субота.
Мені дуже подобається неділя. Адже це вихідний день для мене.
Домашнє завдання заздалегідь роблю у суботу. Тому у неділю маю багато вільного часу. Зранку моя сім’я іде до церкви. Потім зустрічаюся з друзями. Ми разом проводимо дозвілля. Ввечері всією сім'єю збираємося перед телевізором, спілкуємося або читаємо. У неділю я, зазвичай, більше часу проводжу за комп'ютером, ніж у будні.
Так проходить мій вихідний день.
Наша сім’я має невелику дачу на березі озера. Там часто проводимо вихідні дні.
Я допомагаю батькам поратися на городі. Коли доспіє урожай, залюбки смакую смородину, малину, яблука та груші. Мама варить смачні страви з овочів, які вирощені нашими руками. У вільний час залюбки біжу з друзями на берег озера, плаваю та засмагаю.
Мені подобається проводити вихідний день на дачі.
Неділя - вихідний день для багатьох людей.
У вільний час я бавлюсь на комп'ютері, дивлюсь телепередачі, читаю книжки. Мені подобається комп'ютерна гра «FIFA-2008». Футбол мій улюблений вид спорту. У гарну погоду ми із друзями на стадіоні граємо футбол. По телевізорі дивлюсь футбольні матчі, спортивні програми, мультфільми. Минулої неділі дочитав книжку «Що не день, то субота». У вихідний день я не нудьгую. Проводжу його змістовно та цікаво.
У цей же час починаються воєнні сутички між українським і московським військами. Ще в серпні 1658 р. брат гетьмана Данило Виговський зробив спробу визволити Київ від московитів, але вона виявилася невдалою. Навесні 1659 р. 100— 150-тисячна московська армія вирушила на Україну, руйнуючи все на своєму шляху, її зупинив ніжинський полковник Григорій Гуляницький, який за підтримки міщан витримав у Конотопі більше ніж двомісячну облогу, маючи всього близько 5 тис. вояків. На до обложеним вирушив І.Виговський зі своїм військом та допоміжними силами німців, поляків, сербів, молдаван — всього близько 60 тис. чол. — та 40-тисячною татарською ордою. 8 липня 1659 р. відбулася Конотопська битва, в якій московська армія була розбита. Згідно з даними сучасного дослідника Ю.Мицика, тут загинуло 40 тис. царського війська, а 15 тис, у т. ч. півсотні воєвод, були взяті в полон. Гетьман втратив 4 тис. козаків та 6 тис. кримських татар.
Поразка в Конотопській битві викликала в Москві велику тривогу. Визначний російський історик С.Соловйов так описав ці події: «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 pp., загинув у один день, і ніколи вже після того цар московський не мав змоги вивести в поле таке блискуче військо. У жалобній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив на Москву». Цар звелів готуватися до оборони і навіть сам наглядав за земляними роботами. До Москви почали прибувати біженці, поширювалися чутки, що цар виїде за Волгу в Ярославль.