Людська душа – павутинка, химерне плетиво, що рветься навіть від легесенького подиху вітерця… А ще – дорогоцінне полотно, витонченості якого подивується не одна вправна ткаля, зрештою, на цілому світі не знайти людини, яка б могла створити щось подібне. Усвідомлення цього спонукало не одного знаного або ж і зовсім невідомого мислителя задуматися над вічними та складними мотивами людського існування. Очевидно, саме тому маємо змогу читати і ці поетичні рядки, сплетені уявою, наснагою, переживаннями, вірою та любов’ю львів’янки Галини Матвієнко. Народилася Галина у Львові. Тут закінчила загальноосвітню середню школу № 82, а також дитячу музичну школу № 1 ім. А. Кос-Анатольського – опанувала гру на бандурі. Цього року Галина Матвієнко стала випускницею історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, а також – аспіранткою цього навчального закладу.
Бажання записати римовані рядки виникло в авторки ще у школі, а сприяли цьому її музичні зацікавлення – самостійне виконання пісень та інструментальних творів у супроводі улюбленого інструменту. “Людина не в силі самотужки вистояти на роздоріжжі серед буревіїв та хурделиць, проживаючи без віри” – переконана Галина. Тому минуле та сьогодення, зміна пріоритетів та формування суспільних цінностей – “часові моменти земного життя людини” – актуальні мотиви її віршів. Творити нові поетичні рядки надихає Галину “переживання кожного Слова”. Напевно тому у її виконанні, а точніше написанні, вони не зовсім поміщаються у рамки звичних та відомих поетичних розмірів чи рим, а просто ллються потоком думок, пульсують і… живуть.
Навіть від одного доброго слова стає краще й тепліше на душі. Треба бути уважними до людей,берегти й дбати один про одного. Доброта - це те, що може почути глухий і побачити сліпий. Коли ти всім своїм серцем і відкритою душею бажаєш комусь того, що б побажав собі самому, то тоді і на серці просто добре стає. Бажати добра людям необхідно, бо людина, яка не відчуває приязні до інших людей, руйнує себе як особистість. Відданість людям, тепло і душевна доброта обовязково повернуться до тебе утоптаною стежиною добра. І люди будуть до тебе ставитись так само.
1) Циферблат годинника замели снігом на розі хуртовини.
2) Петро для чинів тре панські кутки.
3) Юриста ладить права на свій смак.
4) Жайворон струшує блакитні краплі.
5) Мій сніговик розважає дітей, немов живий.
6) Гойдається зламана віть вечора, мов костур сліпого, що тичеться в простір осінньої невіді.
7) Тіло може зламатися, але дух— ніколи.
8) Моя муза явилась гострою бритвою з піснею, з казкою, зі словом, з молитвою, з рідною мовою.
9) Ворожі коні ніколи не будуть пить (краще пити) воду у Дніпрі.