Один раз у бібліотеці ми побачили за вікном годівницю. До неї по черзі підлітали синиці й, схопивши насіннячко, відразу летіли ладь- А ще вони люблять сало, – почули ми за спинами голос бібліотекарки Зої Михайлівни. – Тільки воно повинне бути несолоним, тому що птах занедужає- А хліб синиці їдять? – запитав я- И хліб, і пшоно… Що дасте, то й з’їдять. Зима все-таки…Нам теж схотілося влаштувати годівницю птахам будинку на балконі. Сказано – зроблено. Проблем з матеріалом не виникло. Для годівниці ми взяли прозору пластмасову коробку з-під печива. У її стінках по сторонах цвяхом зробили отвору, через які протягли лісочку. Потім прикріпили її до поруч на балконі. Годівниця готова. Насіння синицям купили на ринку. Цікаво, що там, де торгують насіннями, синиць не побачиш. Там бешкетують горобці. Вони зграйками підлітають до численних розкритих мішків з насіннями, виставленим на продаж, і крадуть його. Коли йдеш поруч, здається, що от-от наступиш на горобця. Дерева нагадують пташиний базар: вони, начебто плодами, засіяні горобцями, які голосно кричать і навіть б’ютьсяБудинку ми насипали насінь у годівницю й почали гати. На відміну від базару, жодного горобця біля годівниці не було. Вона відразу ж стала їдальні для синиць. Вони по черзі поринали в годівницю, вистачали насіннячко й відразу летіли ладьЯкось прилетіли горобці. Скориставшись тимчасовою відсутністю синиць, вони зграйкою впорхнули в коробку-годівницю й, розштовхуючи один одного, просто в годівниці насолоджувалися насіннями. Синиці ж, як ми помітили, сідають із насіннячком на галузь дерева й уже там їдять ласощіОдин раз я сидів за письмовим столом, коли почув на бляшаному карнизі за вікном дріб численних пташиних лабетів. Виглянувши у вікно, я побачив на карнизі синиць. Перевів погляд на годівницю, а там… клювала насіння якийсь більший птах. За мінуту до нього приєдналася ще одна. Вона була темно-сірої, із блакитним пером, біля хвостика ця перинка ставала білимПтаха, назва яких ми не знали, наївшись, полетіли. Потім ми наповнили годівницю насіннями, і хазяями їдальні на нашім балконі знову стали синиці. Якийсь час ми не купували насінь, і годівниця пустувала. Але якось, прогулюючись по парку, ми побачили більших птахів. Батько помітив, що вони схожі на тих, які прилітали до нас на балкон за насіннямиЯ не погодився, тому що в цих птахів фарбування було світла, а в наших балконних гостей вона була темно-сірою. Але зустріч із цими птахами в парку нагадала нам про те, що, поки зима, пташина їдальня не повинна пустувати. По дорозі назад ми зайшли на ринок, купили насінь, і годівниця ожила
Батьківщина - що ж вона для мене? Рідне місце, де я виросла, чи всього лише точка на карті? У будь-якому випадку, це місце дуже мені дороге, і, звичайно, не я одна так думаю. Гляньте на Україну з точки зору географії, і ви побачите, що це здебільшого зелене, чарівне місце з плодючими землями, з багатими запасами різних корисних копалин і з дуже вигідним географічним розташуванням – у самому серці Європи. Але, нажаль, не кожен може усвідомити це. Деякі люди, що живуть в Україні, не бережуть її, всіляко порушують елементарні правила, не шанують її природи та багатств.
Ми розвиваємося, щось розробляємо, вдосконалюємо, будуємо, ламаємо... Всім здається, що це робиться на благо, що ми будемо жити краще від цього. Але хіба всі ці заводи, важка промисловість не забруднюють своїми відходами і парами природу, атмосферу, воду? А якщо так подумати, нам від цього краще або гірше? Я вважаю, що від цього нам гірше, але якщо в майбутньому будуть розроблені спеціальні фільтри для заводів, чи інші види більш безпечної діяльності, то громадяни цієї країни виграють у всьому. Це і чисте довкілля, і грошовий прибуток. Я одна не зможу до своїй країні, адже один в полі – не воїн. Але якщо інші люди захочуть зробити хоч по маленькій добрій справі, то це буде просто чудово, люди стануть більш уважними до своєї землі, держави. А поки я намагаюся не смітити, використовую багаторазові сумки в супермаркетах, переробляю відходи, закриваю кран, коли вода не потрібна, щоб вона даремно не витрачалася, не палю та веду здоровий б життя. Також я сумлінно вчуся, щоб в майбутньому у мене була хороша професія і я змогла принести користь українському суспільству. Найголовніше зараз - це зрозуміти, що Україна без нас, простих громадян, сама не взмозі сказати на весь світ: «Я - охайна, ввічлива, заможна, чиста та справедлива країна», бо Україна без громадян, як і громадяни без України - нічого не варті!
