Мого друга звати Андрій. Йому зараз 14 років. Це друг мого брата теж. Ми разом гуляємо, граємо футбол. Моя улюблена футбольна команда називається „Манчестер Юнайтед", а його - „Барселона". Андрій добрий, чесний, уважний. Мені з ним дуже цікаво.
У мене є краща подруга - Лена. Ми вчимося з нею в одному класі, але за однією партою не сидимо. Ще ми з нею разом ходимо на хореографію. Вона блондинка, у неї довге волосся, блакитні очі. Моя подружка, як і я, дуже любить читати книги, малювати, танцювати. Вона добра і весела дівчинка, завжди в гарному настрої. У школі вона завжди отримує хороші відмітки. Іноді ми разом робимо домашні завдання. Мені з нею завжди цікаво і весело.
Мишко — мій найкращий друг. Ми дружимо з першого класу. Мишко середнього зросту, худорлявий, у нього високий лоб, прямий ніс, світле волосся і трохи смагляве обличчя.
Мій друг любить спорт. Він швидко бігає, високо стрибає. Але найбільше йому подобаються спортивні ігри, змагання, естафети. Спорт зробив Мишка сильним, спритним, витривалим. Саме тому він не боїться фізичної роботи і з задоволенням допомагає дорослим.
Він чесний і доброзичливий хлопець. Мені з ним цікаво і весело. Я дуже пишаюсь, що в мене є такий друг.
Моє село
Маленька крапелька величної держави —
моє село, багато є таких!
Зазнало лиха, бідувань і слави
Воно живе і вічно буде жить!
Нашому селу літ триста п'ятдесят, різні версії є про його назву.
Що чумаки возили сіль із Криму й заїжджали часто у корчму. І що перший переселенець дав назву свою. Що княгиня Софія Кантимирівна правила нашим селом. Мала маєток, Роганку-річку, а в ній карасі, і лини, й окуні. І церква теж була. І люди добрі, прості, роботящі, умілі та тямущі. І пісня сходила із уст сама.
Мала Рогань, так звуть моє село, зручно примостилося біля швидкоплинної річки, затіненої верболозами.
Це частина моєї рідної Вітчизни, покровителька батьківського роду, моя відрада і надія, мої сподівання і звертання. Село добрих і працьовитих людей, які прагнуть зробити його зручним і впорядкованим.
У ньому я народилася, пішла до школи, тут моя рідня, друзі і знайомі, тут і доля моя.
Дуже гарне село навесні, коли цвітуть сади, і влітку, коли будинки потопають у зелені і квітах.
Через усе село в'юнко в'ється, мов стрічка, бруківка-шлях, що єднає нас і місто Харків.
Я живу і снюся своїм селом, воно в мені, бо будить думку і гріє душу, дороговказ і майбуття моє.
Я уособлюю Малороганську землю, що повнить світлом наш небокрай, чесних, порядних людей і є дивом калиновим, чарами барвмінковими...