Ми (підмет) не лукавили (присудок) з тобою (додаток),
Ми (підмет) просто (обставина) йшли (присудок); у нас (додаток) нема (присудок)
Зерна (додаток) неправди (додаток) за собою (обставина).
Наша (додаток) дума (підмет), наша (додаток) пісня (підмет) не вмре (присудок), не загине (присудок).
Журбою (додаток) не накличу (присудок) собі (додаток) долі (додаток), коли (обставина) так (обставина) не маю (присудок).
Я (підмет) для тебе (додаток) буду красивою (присудок), а для когось (додаток), може, й ніякою (присудок).
«Легенда про вічне життя» І. Франка — це поетичний роздум про смисл буття людини — для чого вона живе, що є для неї найцінніше. Чарівний горішок безсмертя отримували по черзі аскет, цар, коханка царя, генерал, куртизанка. І кожен із них не наважився скористатися ним, адже життя — це вічна боротьба. А життя без кохання — ніщо. І ніякі скарби, ніяка сила не примусить полюбити іншого щиро, від душі, вірно: «А без щастя, без віри й любові внутрі Вічно жить — се горіть віку вік на кострі!» Використовуючи казковий сюжет, І. Франко розглянув важливу філософську проблему про життя і смерть та дійшов висновку, що людина має жити стільки, скільки їй відпущено, дано.