Кучеряві діброви, смарагдові левади й змолоділі поля мліють від веселих барв великого свята природи. У густих верболозах поміж верб удень і вночі не втихають закохані соловейки. Мирно воркують лагідні горлиці, тривожно голосять одинокі зозулі.
Із-за темно-зелених стіжків гордовитого рогозу тихо випливає щаслива качина сімейка. Неповороткий сазан виринув з обжитої ями і вимальовує широкі кола на воді. Метушаться легкокрилі берегові ластівки. З-під похилого куща шелюги випурхнула блакитна пташка, плавно торкнулася водяного дзеркала, і вже в її довгому дзьобі тріпочеться срібляста верховодка.
У тінистому вільшанику, у вінку крислато-ажурної папороті, яскраво-жовтим букетом пишається болотяне верболіззя. Пишні левади пропахли медовим ароматом. Барвляться на них білі, салатові й голубенькі метелики, з досвітку й до смеркання заклопотано гудуть огрядні джмелі й трудівниці-бджоли. Кому не хочеться поласувати медом з розмаїтого левадного травопілля!
Не скласти ціни скарбам, щедро розсипаним на річкових левадах!
Найважливіше, що є у кожної людини – це її близькі. Сім’я – це найбільший скарб. Тому кожен повинен її берегти.
Коли ми приходимо у світ, наші батьки роблять все, для того, щоб ми росли здоровими і щасливими. Тому, що рідні найбільше люблять нас. Підтвердженням цього є те, що вони роблять для благополуччя і радості дітей: навчають ходити, розмовляти, ведуть в садочок та до школи, хочуть, щоб ми були чесними, добрими і справедливими, вкладають частинку своєї душі.
Виростаючи ми , завжди повертаються у рідний дім. Це засвідчує, що куди б життя не закинуло, і ким би ми не стали, батько й ненька завжди раді нас бачити.
Щоб не трапилось, ці люди завжди готові підтримати, дати мудру пораду. Варто пам’ятати про це. Сім’я – це любов, повага і безкорисність одне до одного.